Елементи язичницьких вірувань у весільних дійствах (за народною драмою «Весілля»)

А п ‘ятниця — зачинальниця,

А субота — коровайниця,

А неділя — вінчальниця

А в понеділок — напивальниця,

А в вівторок — похмільниця,

А в четвер — порядок чинити,

А в п ‘ятницю — по обіду

Та й додому поїду.

З народної пісні

Слово «весілля» завжди сприймалося як символ радощів та веселощів. Цілий тиждень наші пращури могли святкувати весілля! Природна музикальність, нахил до поетичного відтворення навколишньої дійсності, артистичні здібності і багатство фантазії нашого народу виливались на весільних обрядах в якусь надзвичайно бурхливу стихію людських почуттів.

На жаль, безповоротно загубилася у віках свята і наївна віра в магічну заворожувальну силу обрядових дій, які своїм коренем сягають часів язичництва. Обряд весілля раніше сприймався не тільки як поворотний етап у житті молодих, а й як залучення до таїнства, бо саме його проведення впливало на подальшу долю молодих. Отож, відбути його слід було за всіма звичаями.

Весільне дійство мало кілька актів, етапів. Основними були такі: заручини, оглядини, якщо молоді з різних сіл, сватання, обряд запросин і власне весілля. Усі ці етапи містили у собі чимало вірувань. Але найбільше їх було у самому весіллі та підготовці до нього. Я хочу зупинитися на найцікавіших.

Розпочиналося все у п’ятницю-«зачинальницю». У цей день пекли коровай — весільний хліб, що був символом добробуту в майбутній сім’ї. Для його випікання запрошували поважних жінок із щасливих сімей, щоб молоді все життя жили у злагоді. Коли замішували тісто, вливали в нього трохи горілки, щоб коровай був «веселим», отже, щоб життя минало у радості. Під час випікання короваю жінки співали веселі пісні і пили горілку. У суботу зранку молода обходила своїх подруг і запрошувала вити гільце, яке символізувало родинне щастя, красу, молодість. Гільце було неодмінною частиною весілля. Ним могла бути верхівка плодового дерева чи сосни, яку прикрашали квітами, зіллям, часником, який оберігав від напасті, монетами тощо. Вити гільце — будувати гніздо молодим, тому цей обряд мав проходити теж весело. У неділю молоді вінчалися. Більшість вірувань пов’язано саме з цим днем. Якщо у нареченої був брат, то він розплітав дівчині косу і мастив медом, щоб її життя у шлюбі було солодким. У церкві молоді стояли на рушнику, щоб життєва дорога була довга. Під час вінчання примічали: у кого з молодих раніше свічка погасне, той раніше помре; хто перший з церкви вийде, той буде верховодити у родині. Весь весільний обряд супроводжувався піснями, які теж відігрівали велику роль у подальшому житті молодих, бо слово мало священну функцію.

У весільному обряді відбилися кращі риси світогляду, моралі, поетичних уявлень нашого народу.

Традиційне весілля в Україні було своєрідним дійством, що відображало суспільні й родинні відношення.