Душевна гармонія і щастя в вашому житті. Твір 10 клас

Щастя – річ не дуже зрозуміла, принаймні не дуже тривка. А ось душевна гармонія є більш зрозумілою: це стан, коли людину ніщо занадто не тривожить і вона спроможна спокійно робити власну справу. Проте, звичайно, щастя й душевну гармонію можна поставити поруч: у них є чимало спільного.

Як отримати щастя? До якого божества звернутися, аби у твій внутрішній світ увійшла жадана гармонія буття? Нарешті, що робити, щоб щастя не просочилося крізь пальці, не перетворилося на сум та душевний щем?

Людина, яка кожної миті свого життя виконує свої природні людські обов’язки, має більше шансів бути щасливою, ніж та, у якої немає ані обов’язків, ані бажання їх мати. Звідси й треба, на мій погляд, починати роздуми про щастя. Жити у світі дорослих непросто, але той, хто є поміркованим і витриманим, завжди заслуговує поваги. Мені можуть заперечити: «Як це обов’язки можуть прикрашати життя, а тим більше – дарувати щастя? Обов’язки – це справжнісінькі кайдани!» Може, обов’язки і є кайданами, але без цих кайданів миттю опинишся в безповітряному просторі, де, як відомо, людина жити не може.

Щасливу людину легко відрізнити в натовпі: вигляд вона має жвавий, а погляд – ясний і веселий. Чому ж у щасливої людини такі чудові очі? Тому, що такими ж очима дивляться й усі ті, кому ця людина зробила добро – сотні, а може, й тисячі жінок і чоловіків, старих і дітей. І це теж обов’язок – робити добро іншим, інколи просто незнайомим людям. Тоді перебуваєш у стані гармонії із самим собою, відчуваєш, як у тобі накопичується добра сила. Але ж і таке щастя дається непросто.

Душевної гармонії зараз не вистачає майже кожному з нас. В одного єдине бажання – накопичити якомога більше грошей, в іншого – отримати насолоду всіма можливими й неможливими шляхами, а в третього – допастися нарешті до телеекрану, аби побачити щось таке, чого немає за вікном. Але настане час, і всі ці люди майже водночас зажадають п’янкої радості, змішаної зі спокоєм та задоволенням, тобто того самого щастя. Будемо сподіватись, що ці люди знайдуть вірну дорогу до своїх сяючих обріїв – кожен до свого, звичайно. І шлях їм буде встелено не трояндовими пелюстками, а тернами, проте вони чи навряд це відчують. Вони підуть до щастя – один за одним.