Довгоочікувана дощова симфонія (за поезією М. Рильського «Дощ»)

Максим Тадейович Рильський — відомий український поет, учений, перекладач. А ще, на моє переконання, він не просто поет, а художник слова. Особливо це відчуваєш, коли читаєш його твори про природу. Перед очима постають цілі картини, які відображають те, про що пише поет. Коли я ознайомилася із поезією «Дощ», то уявила собі таке…

Ще один спекотний день. День без дощу. В очікуванні живлющої вологи поскручувалися листочки на деревах, опустили свої голівки ромашки й айстри. Порепалася земля. Полями й гаями, селами й містами гасав гарячий суховій, обдаючи своїм пекельним подихом рослини й людей. У цей час людина й природа як ніколи розуміли одне одного й хотіли одного — дощу. І ось надвечір небо заволокло хмарами і на землю пролився

Благодатний, довгожданий

Дивним сяйвом осіянний,

Золотий вечірній гість.

Дощові краплинки весело падали на дахи будинків, на землю, на дітлахів, які не поспішали ховатися, а радісні бігали, підставляючи дощеві обличчя, ловлячи губами намистинки дощу. По стінах будинків побігли темні смужки — то дощ змивав пил, який вільно тут розташувався. Повітря посвіжішало. А дощ набирав сили. Він побачив, що йому тут раді, тому падав «бадьоро, свіжо, дзвінко».

Земля парувала, остуджуючись. З її могутніх грудей вирвалося полегшене зітхання: тепер її

Дощ остудить,

Оживить і запліднить, —

І пшеницею й ячменем

Буйним повівом зеленим

Білі села звеселить.

Я захоплююся вмінням поета бачити красу рідної природи й передавати її у своїх віршах засобами поетичної мови.