Дивовижний світ рідної природи в поезіях Е. Гуцала

Є. Гуцало більше відомий як автор оповідань та повістей. Але з-під його пера виходили й вірші. У них автор опоетизував рідну землю, природу рідного краю, людину — творця всього прекрасного на землі.

Та найцікавішими й надзвичайно оригінальними є твори письменника про природу. Так, у поезії «Зірка», змальовуючи це небесне тіло, Є. Гуцало пише, що зірка ходить до моря по воду, несучи відра на коромислі. А коли повертається назад, то «срібло з відер ллється» на ліси, на луки,

Ллється чисте срібло з відер

На маки й калину,

На заквітчану у місяць

Срібну Україну.

От таку чарівну картину світлої ночі, коли місяць і зорі посилають на сонну землю своє таємниче світло, змалював у вірші поет, такою він побачив чудову українську ніч.

Скільки див демонструє нам природа, що ми вже звикли до них і не сприймаємо як щось надзвичайне. А поет справжнє чудо побачив у існуванні дня і ночі. Він захоплюється силою, яку вони мають над усім, що існує у світі. Ось настає ніч, і люди, рослини та комахи спочивають, ніч диктує свої закони, вступає у свої права. Вона «зчарувала звіра, птицю, зчарувала всіх людей, не побачиш їх ніде». Ліричний герой поезії «Чарівники» стверджує, що «ніч — велика чарівниця, та ще більший чарівник ранок — щедрий трудівник». З його настанням до роботи стає все і всі: вітерець колише вишневу гілку, починають своїх пісень птахи, летять за пилком бджоли, поспішають виконувати свої щоденні обов’язки люди. І такий життєвий цикл існує з дня зародження життя на землі. Хіба це не чудо?

Ось таким побачив навколишній світ поет Є. Гуцало. Він дав нам зрозуміти, що навколо нас — казка. Треба тільки не боятися її побачити.