Деградація особистості під впливом пристрасті до наживи (За оповіданням А. Чехова «Іонич»). Твір 10 клас

Як ми поживаємо отут? Та ніяк.

Старішаємо, повнішаємо, опускаємося.

 День і ніч – доба пріч, життя проходить

 тьмяно, без вражень, без думок…

А. Чехов

Оповідання «Іонич» було написане А. П. Чеховим у 1898 році. Тема не була новою для нього. Він знову звернувся до питання, над яким хотів примусити задуматися російського обивателя. Для чого жити? У чому сенс життя? Відчувається, що авторові було боляче спостерігати деградацію свого героя. Однак таким чином він змушував задуматися читача: а який я? Чи не схожий я на тих, хто товстішає й тупішає від одноманітності життя? А якщо схожий, що зробити, щоб зникла ця схожість?

Який же він, герой оповідання «Іонич» ? Такий же звичайний недалекий товстун із тьмяними ординарними думками, які юрбами виходили з-під пера А. П. Чехова і населяли російські повітові міста С., Р., Н. і так далі? Чи, може, є в ньому щось особливе?

Є, безсумнівно. І це особливе – розум. Дмитро Іонич Старцев розумний. Пригадаємо його на початку оповідання. Хіба здаються йому романи Віри Йосипівни цікавими та потрібними? Ні. Хіба здаються йому жарти Івана Петровича смішними й вдалими? Ні. А гра Котика? Вона нагадує Старцеву грубу механічну роботу. А інші жителі міста? Вони дратують Старцева. Чим викликане роздратування? Молодий лікар розуміє, наскільки незначні інтереси людей, які оточують його, які говорять із задоволенням тільки про їжу. Але виникли в Старцева хоча б думки про те, що потрібно боротися з цією вузькістю інтересів? Ні. У нього не виникло бажання боротися навіть за своє кохання. Утім, його почуття важко назвати коханням. Не може викликати повагу почуття, що згасло через три дні після відмови Катерини Іванівни. Кохання – це почуття, яке однаково гучно змушує стукати серця і в палаці, і в курені. Старцев нездатний на таке почуття. Не випадково він із задоволенням думає про придане, а відмова коханої не приводить його в розпач, а ображає. Сильне почуття потребує переживань, витрати духовних сил. А такі переживання непотрібні Старцеву.

Героєм володіють душевні лінощі, що заважає йому страждати й ненавидіти, заважає боротися з тими хибами в навколишньому житті, які він помічає. Такі лінощі й породжують ту пристрасть, що згодом витравить усе піднесене з душі Старцева.

Чому саме пристрасть до наживи оволоділа ледачим Іоничем? Тому що ця пристрасть не входила в суперечність з уявленнями оточення про добропорядне життя, а, навпаки, викликала повагу й розуміння обивателів, з якими Старцеву не захотілося сваритися.

І наприкінці оповідання саме думка про гроші згасила останній вогник у душі Іонича, запалений словами Катерини Іванівни, яка з часом подорослішала і порозумнішала.

Чи можливі Іоничі в наш час? На жаль, їх багато. Наскільки живучі уявлення про те, що для поваги людей достатньо придбати машину, гарні меблі й імпортний одяг!

Добробут – це добре. Але страшно, коли він затьмарює все інше в житті: кохання і ненависть, добро і чуйність, мрії і страждання. Коли бачу сучасних Іоничів, подумки звертаюся до них:

Не позволяй душе лениться.

Чтоб в ступе воду не толочь.

Душа обязана трудиться

И день и ночь, и день и ночь…

Дуже хочеться, щоб у кожній людській душі горів вогник, який не загасять скороминущі думки про шурхотливі папірці.