Дефіцит людяності в оповіданні А. П. Чехова «Туга»

Оповідання А. П. Чехова відрізняються стислістю й насиченістю сюжету. В оповіданні «Туга» здається, що не відбувається ніяких подій. Візника Іону Потапова в нудних зимових сутінках засипає снігом. Він очікує своїх пасажирів. Насправді ж Іона нікого й нічого вже не чекає. От уже целую тиждень він живе як у півсні: у нього вмер син. Трагедія Іони нікого не цікавить: ні військового, ні гулящу молодь, ні людини його ж стану — візника. Іона Потапов нікому не цікавий, його що розпирає душу біль нікому не потрібна. Усе кудись поспішають, усі незадоволені, роздратовані, тільки Іоні нікуди поспішати. Він самотній, сумний, занурений у роздуми. Смерть помилилася, «дверима помилилася», забрала спадкоємця, що «теперішній візник був».

Після декількох спроб вилити душу стороннім людям, Іона Потапов розуміє, що в горі співчуваючих немає й не буде, люди замикаються, вони хочуть чого завгодно, але тільки не розмов про або смерті. Люди не хочуть думати про тлінність, вони бездумно снують по мирі, сподіваючись, що удача їх убереже, вони знайдуть своє місце в житті, і що їм за справу до смерті якоїсь людини. Відсутність щиросердності, чуйності, розуміння — проблема не тільки XIX століття, але й нинішнього. Іона Потапов може бути водієм таксі, у якого трагічно загинув син. Чи знайде він відкликання в душах сучасних пасажирів? Думаю, що немає. В Іони «туга величезна, не знаючих границь», такі ж і безмежна черствість і байдужість навколишніх.

Зима. Падає сніг. Він стане, коли стане тепліше, від нього не залишиться й сліду. Туга Іона теж розсіється, якщо знайде тепле відкликання й участь. Так, залишиться біль втрати, як спогад про колишній снігопад, але можна буде жити, піклуючись про коня, спокійно думати про свою смерть.

Кому може виплакатися Іона? Тільки живій душі, тільки вона здатна зрозуміти горе іншого. Іона знайшов такого мовчазного друга — свого напарника — кінь, стару, заїжджену, утомлену від роботи, що може тільки дохнути теплом своїм на руки хазяїна.

А. П. Чехов — тонкий психолог людської душі. Він показав, як може бути безпросвітн нудьга людини, самотня, як і людина. Вони наповнюють один одного, посудини із глибоким, тягучим умістом. І глухота людська, котра веде до безмежної самітності й порожнечі, до порожнечі посудин, які повинні бути наповнені живою вологою.