Чи можна виправдовувати Чіпку? (за романом Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). Твір 10 клас
Письменники, що належали різним епохам, різним народам, споконвіку порушували питання про сенс людського існування, міркували над проблемами життя і смерті. Над цими питаннями змушує нас глибоко замислитись і Панас Мирний, який разом зі своїм братом Іваном Біликом написав психологічний роман «Хіба ревуть воли…» Чи можна знайти хоча б якесь виправдання для Чіпки, головного героя роману, після того як він вчинив страшний злочин – вбивство? Щоб відповісти на це питання, треба простежити за психологією вчинків героя.
Уже в дитинстві в серці малого Чіпки оселяється ненависть, злість, бо однолітки не визнають його, цураються, безжально знущаються. Надто вже далося взнаки Чіпці зневажливе ставлення односельчан до Мотрі, його матері, та її шлюбу. У маленькому серці вже тоді зароджується ненависть до кривдників. Але Чіпка не був обділений на любов і ласку. Своїм душевним теплом зігріла його баба Оришка. Вона стала для малого Чіпки всім: люблячою мамою, мудрим і добрим наставником.
Любила свого сина і Мотря. Але то була своєрідна любов. Вона ночами могла не спати, доглядала за Чіпкою, коли він хворів. Та коли хлопець бував у чомусь винен, «Мотря не вміла здержувати руку над сином». Але й Чіпка був непокірним, гордим, тому і ставав тільки злішим після такого «виховання». В такі хвилини він ненавидів рідну матір, як найзаклятішого ворога. І знову баба Оришка заспокоювала його душу. Бабусю Чіпка дуже любив, і, коли її не стало, він відчув себе дуже самотнім. Лише в спілкуванні з дідом та ровесником-підпасичем знаходив хлопець якусь розраду. Так минало його дитинство – в невизнанні однолітків, у казках бабусі, в поважних розмовах діда.
На початку повісті ми бачимо Чіпку-юнака. Життя його сповнене надії. Адже сім’я вирвалася із страшних злиднів, і Чіпка нарешті став справжнім хазяїном. Та ще й кохання до «польової царівни» прийшло. Воно завжди возвеличує людину, змушує сприймати світ зовсім по-іншому. У Чіпки наче крила виросли, він готовий любити увесь світ і пробачає людям образи. Але люди позбавили Чіпку єдиного засобу досягнення мрії – землі, і цим вони вбили його любов. Душу огорнув непроглядний морок, там знову з’явилися ненависть і зневіра. «Життя – як те колесо: того униз несе, другого угору підіймає, щоб знову у болото втоптати»,- думає парубок. І Чіпка борсається в цьому болоті, але воно все глибше його засмоктує. Він намагається несамовитий біль своєї душі заглушити горілкою, але образа на Бога, на людей, на долю надто вже пекуча. Образа переросла в бажання помсти, і Чіпка приєднується до злодійкуватого товариства Лушні, Матні і Пацюка, які мало не щодня пиячать. І хоч мало спільного мав Чіпка з цими людьми, проте під їхнім впливом поступово став на слизьку дорогу злочину. Здається, вже ніщо не могло стримати його падіння, навіть рідна мати стала для нього ворогом. Але все одно він зміг тоді відгородитися від минулого, і цьому значною мірою сприяла любов і повага до Галі.
Щастя посміхнулося йому, але, на жаль, ненадовго. Чіпка покаявся в колишніх гріхах, став повноправним членом громади. Пізніше він навіть здобув такий авторитет серед селян, що його обрали до земства. Але панам, які бажали біля земства добряче «погріти руки», він стримів як кістка в горлі. Вони зробили все, щоб Чіпку звідти викинули. Ця наруга була для нього повним крахом усіх надій. У його свідомості залишилася тільки злоба, всеохоплююча ненависть і бажання помсти. Цей жахливий стан руйнував душу Чіпки, поступово знищував у ній людяне і добре. Людина, безмірно вразлива від дитинства, наділена загостреним почуттям справедливості, він чинить оті злочини в безвиході. «Скрізь неправда… скрізь!- шептав він.- Куди не глянь, де не кинь – всюди кривда та й кривда!… Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися…» Він деградує все більше і більше. Страшну криваву різанину, яку він вчинив над сім’єю, вже ніщо не могло виправдати. Чіпка, якому, читаючи роман, ми співчували, викликає у фінальній його частині просто відверту огиду. Ось так людина мужня, горда вироджується і стає вбивцею невинних людей. А загалом, Чіпка – жахливо трагічна постать.
Роман змушує нас задуматися над питаннями загальнолюдськими, вічними – про гріх і спокуту, зло і добро, жорстокість і милосердя.