Чацький — образ «нової людини» (за комедією О. Грибоєдова «Горе від розуму»

Комедія О. С. Грибоєдова «Горе від розуму» зіграла визначну роль у справі суспільно-політичного і морального виховання декількох поколінь російських людей. Вона озброїла їх на боротьбу з насильством і сваволею, підлістю і неуцтвом в ім’я свободи і розуму, в ім’я торжества передових ідей і справжньої культури. Ми, як і наші батьки і діди, захоплюємося художньою досконалістю «Горя від розуму», блиском грибоєдовської мови, вражаюче яскравим зображенням побуту і звичаїв, реалістичною точністю образів.

У комедії зображена боротьба нового зі старим, що розпалювалася усе сильніше, проникаючи в різні сфери життя, відображуючись у мистецтві і літературі. Спостерігаючи цю боротьбу в житті, Грибоєдов показав її у своїй комедії, причому з погляду передової людини свого часу, близької за поглядами до декабристів.

В образі Чацького Грибоєдов вперше в російській літературі на весь зріст подав «нову людину», натхненну високими ідеями, що бунтує проти реакційного суспільства, встає на захист свободи, гуманності, розуму і культури, людини, що допитливо шукає нові, досконаліші форми життя, людини нового складу розуму і душі, що виховує в собі нову мораль, що має новий погляд на світ і на людські відносини.

Олександр Андрійович Чацький — це молода людина, дворянин. Батьки Чацького рано померли, і він виховувався в домі Фамусова — друга його покійного батька. Чацький розумний. Промова його кипить розумом, дотепністю. Він бездоганно чесна людина. Словом, це людина не тільки розумна, але і розвинута, з почуттям, або як його рекомендує покоївка Ліза:

Да-с, так сказать, речист, а больно не хитер;

Но будь военный, будь он статский,

Кто так чувствителен, и весел, и остер,

Как Александр Андреич Чацкий!

У «Горі від розуму» уся юрба гостей Фамусова по-рабськи копіює звичаї, манери й убрання французьких модисток і безрідних заїжджих пройдисвітів, що живуть на російських харчах. Всі вони говорять на «суміші французької з нижегородською» і німіють від захоплення, побачивши якогось заїжджого «французика з Бордо». Устами Чацького Грибоедов із найбільшою пристрастю викрив це недостойне плазування перед чужим і зневагу до свого:

Чтоб истребил Господь нечистый этот дух

Пустого, рабского, слепого подражанья;

Чтоб искру заронил он в ком-нибудь с душой,

Кто мог бы словом и примером

Нас удержать, как крепкою вожжой,

От жалкой тошноты по стороне чужой.

Чацький полум’яно любив батьківщину, але не державу царів, поміщиків і чиновників. А Росію народну, з її могутніми силами, заповітними переказами, розумом і бадьорістю. Ця справжня любов до батьківщини оберталася палкою ненавистю до всілякого рабства і гноблення народу — соціального, політичного, духовного.

Дворяни фамусовського оточення цінують у людях чини і багатство, а Чацький — щирий, дотепний, він посміюється з Фамусова, гостро висміює московських дворян, їхнє життя і звички:

Не эти ли грабительством богаты?

Защиту от суда в друзьях нашли, в родстве,

Великолепные соорудя палаты.

Где разливаются в пирах и мотовстве…

Да и кому в Москве не зажимали рты

Обеды, ужины и танцы?

Фамусов намагається повчати Чацького: «Именьем, брат, не управляй оплошно. А главное — поди-тка послужи». Чацький з великою зневагою ставиться до людей, готових

У покровителей зевать на потолок,

Явиться помолчать, пошаркать, пообедать,

Подставить стул, поднять платок.

Він вважає, що потрібно служити «справі, а не особам». Чацький захищає право людини вільно вибирати собі заняття: подорожувати, жити в селі, «вперити розум» у науки або присвятити себе «мистецтвам творчим, високим і прекрасним», тому Фамусов оголошує Чацького небезпечною людиною, що не визнає влади.

Особиста драма Чацького — його нерозділене кохання до Софії. Софія, при всіх своїх гарних щиросердечних задатках, усе ж цілком належить до фамусовського світу. Вона не може покохати Чацького, який усім складом свого розуму і своєї душі протистоїть цьому світові. Він кохає серйозно, і в Софії бачить майбутню дружину. Тим часом Чацькому судилося випити до дна гірку чашу, не знайшовши ні в кого «співчуття живого», і поїхати, забравши з собою тільки «мільйон сумнівів».

Ах, тот скажи любви конец,

Кто на три года вдаль уедет!

О. А. Чацький по-справжньому готується до діяльності. «Він славно пише, перекладає», — говорить про нього Фамусов і усе твердить про його високий розум. Він подорожував, вчився, читав, брався, очевидно, за працю, був у зносинах із міністрами і розійшовся — не важко здогадатися, чому: «Служить бы рад, — прислуживаться тошно».

Проте втечу Чацького з Москви не можна сприймати як його поразку. «Чацький зломлений кількістю сили старої», — так визначає значення Чацького І. О. Гончаров.

Комедія Грибоєдова і зараз овіяна подихом життя, вона кличе людей вперед, у дійсне і майбутнє, і відмітає зі свого шляху все старе, що віджило. Чацький — борець за справу, за ідею, за правду. І. О. Гончаров писав, що «Чацький починає нове століття — і в цьому все його значення і весь розум».