Берег дитинства. Твір 9 клас

Дитинство в кожного своє: у когось — це село, батьківська хата, садок, звідки випурхнули пташенята, розправивши крила. В інших — це міська квартира, з нечастими приїздами на гостину в село до бабусі. Але який би вигляд не мала домівка, вона залишається тим берегом дитинства, від якого, вирушивши в життєве плавання, людина починає вести відлік свого життєвого шляху. Часто це зоровою пам’яттю прив’язується або до конкретної домівки, або просто до певного населеного пункту.

Я ще не маю великого життєвого досвіду, але в тяжкі хвилини я подумки повертаюся в дитячі роки, коли весь світ був таким безхмарним і лагідним, а всі дерева були надзвичайно великими. Приємно згадувати якісь епізоди з раннього дитинства: величезні жоржини, що росли біля бабусиної хати, теплий вогкий подих корови Квітки, яка велично ступаючи, поверталася із пасовиська. Пригадується вуркотливий голос бабусі, що лагідно припрошувала всіх до столу. Або міські спогади: незвичайна, як у казці, ялинка в центрі міста, і тато піднімає мене малого, аби я краще розгледів свою першу ялинку, катання на коневі довкола тієї ж ялинки.

Тож у кожного в дитинстві є щось своє й неповторне. Я знаю багатьох дорослих, які з такою ніжністю згадують своє дитинство, бо саме там були перші життєві уроки людяності, осяяні батьковою мудрою наукою та ніжністю мами. Звичайно, що не у всіх буває таке світле й безхмарне дитинство. Є люди, які не хочуть не те що говорити, а навіть згадувати про дитячі роки. Але я спостеріг таку річ: ці люди прагнуть виправити помилку своїх батьків, уникаючи цього у ставленні до своїх власних дітей. Тож у дитинстві є якась святість, що передається як спадковий скарб, і навіть коли він губиться, то відроджується в наступному поколінні таким же світлим і святим. Мене вражає нетлінність цього скарбу під назвою дитинство: як би не склалося воно, людина все одно знайде щось приємне для себе (величезні дерева, росяний спориш у дворі, лагідне сонце, що може лоскотати личко вранці).

Дитинство, мабуть, тим і прекрасне, що найбільше та найміцніше закарбовується в пам’яті як щось світле й радісне, щоб протягом усього життя гріти душу спогадами.