Апокаліпсис нашого часу (за творчістю Ю. Клена)

Завдяки тому, що Україна отримала незалежність, наша культура переживає справжній бум знахідок. Ми згадуємо забуті імена письменників і поетів, істориків і науковців, які протягом багатьох років намагалися витравити з пам’яті українців. Однією з таких постатей є Юрій Клен — літератор-інтелігент, справжній патріот Батьківщини.

Юрій Клен — це літературний псевдонім Освальда Бургардта. Літератор був людиною мирної професії — вчителем, але влітку 1921 року його було заарештовано. Для арешту за тих часів була потрібна лише підозра. Юрія Клена запідозрили в так званому «буржуазному походженні», потім деякий час тягали по в’язницях, кинувши нарешті до підвалу смертників. Поет потрапив у жорна «революційної законності», тобто державного терору. Юрія Клена неодноразово допитували, він ставав свідком нічних розстрілів. На щастя, поетові вдалося врятуватися. Свій «тюремний досвід» він втілив у страшній поемі «Прокляті уроки». Поет пригадує чекістську катівню в Полтаві, на мурах якої робили написи, найчастіше — останні в житті: «Кінець. Нема надій, прокляття шлю катам» або «Сьогодні вмру за тебе, мій народе». Світ ніби збожеволів. Дві непримиренні частини суспільства билися не на життя, а на смерть, і гинули, гинули, гинули люди. Поняття «класовий ворог» дуже допомогло більшовикам проводити свою жорстоку політику геноциду за соціальною ознакою. Про це поняття забудуть ще не скоро, а поки що — розстріли, розстріли, розстріли.

Який співець поему склав про холод,

Чи розповів, як то людей в наш вік

Крушив і чавив пролетарський молот?

В скількох кровях купаючи той герб,

Жнива справляв на людській ниві серп?

— напише Юрій Клен.

Як і багато його сучасників, Освальд Бургардт пройшов непростий шлях зачарування російською революцією, а згодом, як і багато інших, розчарування в ній. Поет зрозумів, що те пекло, в яке більшовики вкинули народи колишньої Російської імперії, не може бути витвором добрих сил життя. Адже людські надії дуже скоро змінилися тваринним очікуванням смерті. І Юрій Клен зрозумів, що більше не зможе залишатись осторонь від болючих питань пореволюційної доби. Так, місія поета — розповісти про це майбутнім поколінням українців. При цьому Юрій Клен інколи не чужий іронії, але це дуже сумна іронія:

Все в себе втяг і крутить вир,

Світ захлинається у муці.

І хтось гряде… нелюд, а звір

В багренім сяйві революцій.

Мов шерсть нечесана руда,

Ген над церковними хрестами

Широка Маркса борода

Лопоче прапором над нами.

Що ж, який прапор, така й держава. Україні, втягнутій до складу СРСР, ще доведеться пережити голод та репресії, побачити смерть близьких і рідних, а до того ж втратити власний голос. А потім ще буде велика війна, яку розв’яжуть навіжений фюрер та статечний «батько всіх народів…» Та все це станеться потім. Поки що Юрій Клен змальовує жахливі картини «революції в окремо взятій країні». До речі, західний світ з недовірою сприймав таке зображення радянської дійсності. Добрий шмат Європи аж до дев’яностих років буде картати себе за власну необачність. Можна сказати, що інша велика поема Юрія Клена «Попіл імперії», написана вже в еміграції, знайшла свого читача лише частково, принаймні співчуття до автора та поневоленого народу теж мало суто літературний характер.

Невже Юрій Клен зобразив тільки апокаліпсис, який втілювали в життя більшовики? Невже у творчості цього поета ніщо не врівноважує тих страхітливих картин? Ні, Юрій Клен дарує нам надію, сіючи добре зерно. Перу поета належить також досконала та довершена інтимна лірика:

Рясніє овочами сад,

І ти уславиш щастя миті,

І не захочеться назад

До дальніх весен і блакиті,

Коли солодким соком грон

Упоєний у тиші мирній,

Поринеш ти в осінній сон,

Як поле, ліс і сад вечірній.

Справжній поет завжди стоїть між суспільством та вічністю. Так сталося і з Юрієм Кленом, який зумів перемогти в собі ненависть і сказати пронизливі осінні слова:

Не знаю, як прослався й де

Той шлях скорботний і веселий,

Яким нас осінь поведе

У затишну свою оселю.

Це є ліричним імпульсом у чистому вигляді. І ніякому апокаліпсису не перемогти вічного буяння лірики й життя.