Андрій Малишко — чарівник поетичного слова. Твір 7 клас

Його часто називають Прометеєм, солов’їним серцем України за його поетичну творчість, за невмирущі пісні, що й досі живуть серед народу. Ки­яни звіряються у любові до міста піснями «Київський вальс» і «Знову цвітуть ка­штани»; піснею «Вчителька» до цього часу починаються шкільні свята; у піснях «Стежина», «Пісня про рушник» поет висловлює свою любов до батьківського дому, до України. Кожен твір Андрій Самійлович писав в ім’я любові. Особливо яскраво цим святим почуттям наповнені вірші, присвячені матері й Батьківщи­ні. Читаючи «Пісню про рушник», уявляємо собі селянську хату, зимовий вечір, теплий жар у печі і матір, яка схилилася над роботою: вона вишиває рушник — символ довгої життєвої дороги сина. Традиційними червоними і чорними нитка­ми мати вимальовує на білому полотні обереги, що захищатимуть її дитину від усіх негараздів. У «Пісні про рушник» Малишко використовує, здавалось би, про­сті епітети, але вони створюють яскраву картину національного світогляду. «Зеле­ні луги», «росяниста доріжка», «солов’їні гаї», «шелест трав», «щебетання дібров», «незрадлива усмішка» мають містке символічне значення. Вони підкреслюють лі­ризм монологу вдячного сина, який ніколи не забуде свого дитинства, засмучених очей матері перед розставанням з любою дитиною.

Сини виростають, залишають рідну домівку, ідуть у життя своєю дорогою, але в пам’яті назавжди зберігають стежину біля воріт батьківського подвір’я. У вірші «Стежина» Малишко нагадує, що кожен має співвідносити вчинки зі своєю пер­шою стежиною, яка завжди приведе до рідного дому, адже вона «одним одна біля воріт». Цей вірш не має якихось складних тропів чи фігур, але кожен рядок торка­ється найпотаємніших струн душі. Твір схожий на монолог-сповідь людини, яка ніколи не зіб’ється на манівці, адже в душі має те, що зберігається з дитинства: гідність і любов до отчого дому.

Майже кожен твір Андрія Малишка — автобіографічний. Не є винятком і вірш «Вчителька». Повернувшись із фронту, Андрій Самійлович приїхав у рідне село. Там він зустрів зовсім сиву жінку, у якій ледь упізнав свою першу вчительку. Односельці розповіли, що фашисти вбили її двох синів, які були партизанами. Саме в цю мить і склалися рядки вірша «Вчителька». За довгі роки праці в школі вона вивела у світ багатьох дітей, які назавжди зберегли добру пам’ять про свою улюблену вчительку. Поет знаходить особливі, емоційно забарвлені слова, що передають дитячу любов до наставниці: «сонечко», «зошитки», «вчителько моя, зоре світова», «раднице моя».

Кожен твір Малишка — то особливий світ поета-лірика. У цьому світі живуть і радість, і біль, і любов до матері та рідного краю. Поет був чарівником поетично­го слова, таким він залишається для кожного наступного покоління читачів, яке відкриває для себе розмаїтий світ творчості Андрія Самійловича Малишка.