Чи зробило кохання щасливими героїв новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»? 11 клас

Новела Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» — один із найкращих творів не тільки в доробку письменника, а й в українській літературі XX століття. Прочитавши новелу, замислюєшся над питанням: «Чи зробило кохання щасливими героїв новели Гр. Тютюнника “Три зозулі з поклоном”»?»

Головними героями твору є Михайло, Марфа Яркова і Софія, стосунки між якими характеризуються поняттям «любовний трикутник».

Спочатку на Марфу ми дивимося очима сина Софії, який, повернувшись додому, побачив односельчанку. Це й була Марфа, «без хустки, сива, пишноволоса». Колись її волосся «сяяло проти сонця золотом». Та ще юнака здивував погляд сусідки: «Мамо, а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться?». «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий». І далі з розповіді Софії, дружини Михайла, ми й дізнаємося історію нерозділеного кохання Марфи Яркової, «маленької Марфи», як звали її в селі за невеликий зріст.

Марфа завжди першою відчувала, коли прийде лист від Михайла. Вона настільки кохала цього чужого чоловіка, що серцем відчувала його, була завжди поряд із ним. Хоча жодного разу навіть словом не обмовилася йому про це, та про почуття Марфи до Михайла знало все село, бо сховати його було важко.

Автор симпатизує своїй героїні, нагороджує її привабливою зовнішністю, чистою й щирою душею. Ось Марфа чекає листоношу дядька Левка: «Тонесенька, в благенькій вишиваній сорочині й рясній спідниці над босими ногами — і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки». А ще кілька разів нашу увагу автор зосереджує на такій деталі, як очі дівчини — сині-сині: «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка — ще синіші», «сльози в очах, наче дві свічечки голубі». А як же ставиться до Марфи Софія? Незважаючи на те що Марфа була суперницею Софії, вона ставиться до неї з великим розумінням і співчуттям. Софія не сердиться на Марфу: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе».

Можливо, саме тому Гр. Тютюнник і дав своїй героїні ім’я, що в перекладі з давньогрецької означає «мудрість».

Чи любив Михайло Марфу? Прямої відповіді на це запитання у творі немає. Але, напевно, любив. Про це можуть свідчити такі епізоди. Софія: «Ти, Михай- ле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». А він:

—Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?» А от кого він мав на увазі — себе чи Марфу — автор відповіді не дає.

А в листі до дружини Михайло пише: «Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна…. Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття». Як бачимо, це дійсно була велика любов, персонажі навіть на великій відстані чули одне одного. Михайло — ніжна та чуйна людина. Він люблячий і вірний чоловік і батько, для якого найбільша святиня в світі — це його сім’я. За жодних обставин він не відступиться від неї.

У новелі Гр. Тютюнник використав біографічний момент: його батька як во рога народу було заарештовано в 1937 році. Із Сибіру батько так і не повернувся. Родина не отримала навіть відомостей про дату смерті й місце поховання.

Чи зробило кохання щасливими героїв новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»? Питання дискусійне. Але виходячи із змісту новели, напевно, що так. Адже кожному із героїв пощастило пережити сильне почуття до гідної цього людини. Михайла любили дві такі різні, але прекрасні жінки, він теж любив по своєму кожну з них. Гр. Тютюнник подав нам зразок кохання, яке допомогло пер сонажам виявити свої кращі людські моральні якості: співчуття, любов до ближнього, милосердя і всепрощення.