Світове дерево. 5 клас

Цілісним образом, який синтезує всі відношення між богами, є у слов’ян світове дерево. У слов’янських фольклорних текстах зазвичай у цій ролі виступають Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, яблуня. Три основні частини світового дерева пов’язані з різними тваринами: гілки та вершина — з птахами (сокіл, соловей, Див), а також із сонцем і місяцем; стовбур пов’язаний із бджолами; корені — зі хтонічними тваринами (змії, бобри). За допомогою світового дерева моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля та пекло, четвертинна горизонтальна структура (північ, захід, південь, схід, чотири вітри); життя і смерть (зелене дерево, яке росте і цвіте, та сухе дерево).

Світ здавався слов’янам дуже схожим на яйце. Посередині слов’янського Всесвіту розташована сама Земля, як жовток у яйці. Верхня частина «жовтка» — наш Живий світ, світ людей. Нижня частина — Світ Мертвих, Країна ночі. Для того, щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, що оточує Землю. Або прорити колодязь, і камінь буде падати в цей колодязь дванадцять днів і ночей.

Навколо Землі розташовані дев’ять різних небес. Кожне з дев’яти небес слов’янської міфології має своє власне призначення: одне — для Сонця та зірок,

інше — для Місяця, ще одне — для хмар і вітрів. Сьоме небо слов’яни вважали «твердю», прозорим дном небесного Океану. Там зберігаються запаси живої води, джерело дощів.

На будь-яке небо потрапляють завдяки Світовому Дереву, що пов’язує між собою Нижчий Світ, Землю і всі дев’ять небес. Світове Дерево схоже на величезний дуб. На цьому дубі зріє насіння усіх дерев і трав.

У міфах слов’ян збереглися легенди про дуби, які існували ще до створення світу. В українських колядках співають про те, що в той час, коли не було ані землі, ані неба, а тільки одне синє море — повітряний океан, — серед цього моря стояли два дуби, а на дубах сиділи два голуби. Голуби спустились на дно моря, дістали піску та каміння, з якого й утворились земля, небо і небесні світила.

Слов’янська казка розповідає про дуб, який виріс до самого неба. Поліз старий на те дерево, ліз він ліз і заліз на небо. На небі сидів півник-золотий гребінець, який у вогні не горить, у воді не тоне. Ще там стояли чарівні жерновки — емблема весняної грози, яка дає землі родючість, а людям — їх насущний хліб.

Слов’янські боги збиралися під Світовим деревом, щоб вирішувати долі людства. Слов’яни творили суд і правду під старими дубами і глибоко вірили, що всі вироки, які проголошено під сінню старих дубів, виголошено завдяки навіюванню божеств.

Багато властивостей світового дерева зберігає не тільки дуб, але й осика. Осика рятує від чаклунів, упирів та відьом, які грають роль, похідну від Змія-Велеса. Змій-Велес висмоктує молоко-дощ із небесних корів-хмар. Чаклуни, упирі та відьми крадуть дощі і роси, видоюють і висмоктують корів, п’ють кров у людей. Щоб захистити себе і худобу, слов’яни використовували осику.

Міфічне світове дерево-хмара, з-під коренів якого тече жива вода дощу, розцвітає вогняним кольором-блискавкою Перуна. Демонічні змії та відьми, з жадібністю кидаючись на цей улюблений напій живої води, потрапляють під удар громових стріл Перуна. Це також робить і Перунова палиця — загострений осиковий кіл.

У слов’янських казках чаклуна може вбити тільки осиковий кіл. По кутах двору для худоби ставлять зрублені осики — це лякає відьом. Як засіб врятування від хвороб, які наслані нечистою силою, використовують осику. Наприклад, якщо болять зуби, беруть осиковий сучок і прикладають до хворих зубів. Потім читають замовляння: «На морі на океані, на острові на Буяні стоять високі три дерева, під тими деревами лежить заєць; переселись ти, зубний біль, до того зайця!».