Спогади, туга, любов (за віршем «Видиш, брате мій…»). 7 клас

Твори Богдана Лепкого, які повернулися в Україну читаються з великою цікавістю. Літературний спадок поета — це втілення української культури, історії з прадавніх часів до середини XX століття.

Богдану Лепкому довелося мешкати в Кракові. Там поет спостерігав драматичні картини життя українців, які саме через це місто рушали у незнані світи на пошуки кращої долі. Ці спостереження згодом вилилися в поезії «Видиш, брате мій…», яка справедливо вважається одним із шедеврів української лірики.

Не раз поет бачив у надвечірньому небі журавлів, які сумно курличуть, полишаючи рідний край. Ці птахи нагадали йому земляків-українців, які змушені від’їжджати з країни своїх батьків. Рядки поезії сповнені меланхолічним настроєм:

Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру…
Ламаються стрункі журавлині ключі. Знесилені птахи падають. Вітер б’є в очі. Так складають голови в чужих краях і співвітчизники. У серці поета народжувалися зворушливі рядки про українських емігрантів: «Збридло серце, збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані». У цій безнадії, навздогін журавлям поет каже, що слід журавлиного клину губиться в синіх хмарах, і їхній шлях безкінечний.

У кожному рядку вірша «Видиш, брате мій…» звучить безмежна трагедія людини, яка раз і назавжди втрачає Батьківщину. Чи отримає ця людина свою дещицю щастя? Чи просто зробиться ще однією жертвою ностальгії?

Брат поета поклав цей вірш на музику, і пісня скоро облетіла весь український світ. Коли почалася війна, у бій за волю пішов легіон січових стрільців і поніс цю пісню на Україну. За кривавих років Першої світової війни віршу «Видиш, брате мій…» судилося стати народною піснею. Популярність її поширювалася. Слухачі та виконавці відчували, що це реквієм тим, хто поліг на полі слави.

Понад вісімдесят років вірш Богдана Лепкого «Видиш, брате мій…» нагадує нам про трагічну долю українців, що змушені були їхати в невідомість, аби тільки не померти з голоду, а навздогін їм гіркими слізьми плакала рідна земля. Понад вісімдесят років цей вірш побутує як народна пісня, бентежачи душу кожного українця, в якому куточку планети він би не мешкав.