Показ стійкості і мужності князя Данила в «Галицько–Волинському літописі». 9 клас

Київська Русь, починаючи з X сторіччя, була великою державою, з якою повинні були рахуватися сусіди. Але найкращі часи її швидко минули, бо між князями почалися міжусобиці. Ця ситуація описується у «Слові о полку Ігоревім». Ослаблена внутрішніми чварами, Київська Русь була завойована татарами, і з цього часу її князі повинні були платити велику дань ханам Золотої Орди. Київська Русь як держава припинила своє існування.

Натомість на заході з’являється інша держава — Галицько-Волинська, яка хоч і не об’єднала усі східно-слов’янські землі, як це зробила Київська Русь, але принаймні зібрала усі західно-українські землі.

Князем цієї держави був Роман, праправнук Мономаха, який зміг не тільки укріпити зовнішні кордони своєї землі, а й зменшити владу бояр. Але під час одного зі своїх походів він загинув, залишивши без підтримки малих синів — Данила і Василька. З цього часу і починається розповідь у «Галицько-Волинському літописі» — одній із визначних пам’яток давньої літератури.

З літопису відомо, що матері із двома синами довелося тікати, але невдовзі угорський король Андрій допоміг Данилові зайняти батьківський престол, хоч той був ще малою дитиною. Отже, з дитинства Данило змушений був вчитися на практиці мистецтву війни і став досвідченим і розумним полководцем.

За час його правління усі землі, що належали до Галицько-Волинської держави, були знову об’єднані. Допомогали йому в цьому угорці, литовці, поляки, бо в основному йому, як і його батькові, треба було боротися проти власних бояр. Але, зібравши докупи свої землі, пізніше довелося Данилові з братом оборонятися проти ляхів. Данило у цих нескінченних війнах і походах, що описані у літописі, показаний як досвідчений полководець і витривалий воїн. Літописець постійно підкреслює, що перемоги Данила також пояснюються і підтримкою Бога. Князь захищав руські землі від загарбників та намагався визволити земляків з-під впливу Орди.

Але саме татари і знищили цю державу. У літописі докладно розповідається про те, що Данило змушений був їхати на поклін до татарського хана. Він випив кумис, а це означало прийняття татарських звичаїв і визнання себе ханським холопом. І хоч хан Батий ніби визнав права Данила і дав йому вина, а потім дозволив правити Галицько-Волинською землею, і Данило повернувся додому живим і здоровим, але як князь зазнав великої образи: «Ой гірше лиха татарська честь! Данило Романович, великий князь, що володів Руською землею: Києвом, Володимиром і Галичем й іншими краями з братом своїм, нині сидить на колінах і холопом називається!».

Данило не вмер на полі бою, хоч усе своє життя провів у походах, але після Бурундаєвого погрому, зрозумівши, що його земля є безсилою проти татар, захворів і помер.

Невідомий автор літопису навіки записав ім’я князя Данила Романовича в книгу української історії поряд із Святославом, Ігорем, Ярославом, Володимиром тощо. Але і галицький князь не зміг врятувати руські землі від ординської навали. З цього починається багатовікова трагедія українського народу.