П’єса «Хазяїн» — видатне досягнення української драматургії ХIХ століття. 10 клас

Іван Карпенко-Карий одна з визначних постатей в українській дожовтневій літературі, українській драматургії. Продовжуючи традиції Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, він з великою викривальною силою показує типові явища доби розвитку капіталізму в Україні, викриває хижацьку суть сільської буржуазії.

В основу п’єси «Хазяїн» (1900 р.) покладені реальні факти капіталістичної дійсності.

І. Карпенко-Карий показав хижацьке обличчя українського капіталіста-землевласника, його нестримну жадобу до наживи, що робить з людини моральну потвору. «Стяжання для стяжання!» — так визначив свій задум сам автор.

Образи п’єси «Хазяїн» можна поділити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир, його управителі), ліберали (Золотницький, Соня, Калинович), трудовий народ (робітники-наймити).

Драматична дія твору зосереджена на центральній постаті комедії — Пузиреві.

Пузир — це багатий капіталіст-землевласник, який виріс із звичайного глитая до мільйонера. Але здобувши «мільйони», хазяїн не зупиняється. Жадоба до наживи штовхає його на нові злочини, шахрайство. Основна риса характеру Пузиря ненаситна жадоба до збагачення, якій підпорядковані всі його інтереси. Для чого потрібні ці прибутки, Пузир не замислюється: «Шукаю, де б більше купити землі, бо скільки б чоловік її не мав — усе бракує». Гонитва за наживою робить його безчесним, жорстоким, бездушним, деспотичним, скупим.

Жадоба до збагачення спонукає Пузиря до хитрощів і махінацій. Він годує робітників глевким хлібом, лає управителів, що вони платять робітникам не по 25, а по 35 копійок за день, сам біжить проганяти гусей від пшениці. Він навіть іде на авантюру — переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщика. Жорстокість і бездушність Пузиря проявляються не лише у взаєминах із селянами, а й у родинному побуті, зокрема, у ставленні до рідної дочки.

Скупість і шахрайство Пузиря І. Карпенко-Карий передає й через його мову, де переважають такі слова, як: «взять», «зробіть голод», «шквар», «загнуздать мужиків» тощо.

Серед майстерно змальованих підручних хазяїна — Феноген, майбутній хазяїн. Феногенові притаманне лакейство, бажання прислужитися, лицемірство. Він плазує перед хазяїном і з презирством ставиться до нижчих від себе.

Інший підручний хазяїна — Ліхтаренко. На відміну від Феногена, він не плазує перед хазяїном, тримається з гідністю. Це дуже хитрий чоловік, який керується такими принципами: «не ти візьмеш, у тебе візьмуть», «кради уміючи», «кради сам і не заважай другому», «не лови гав, а лови гроші».

Феноген і Ліхтаренко грабують для хазяїна й одночасно крадуть у нього.

Пузиреві та управителям автор протиставляє ліберала-поміщика Золотницького, учителя Калиновича та дочку Пузиря — Соню. Усі вони не поділяють хижацьких поглядів Пузиря, засуджують його методи, але нічого не роблять, щоб протистояти йому.

Образи Калиновича і Соні, наділені багатьма позитивними рисами, у пасивності своїй свідчать про те, що ліберальна інтелігенція безсила перед хижаками-капіталістами. Реальною загрозою для визискувачів є робітники, які вже здатні виступити на захист своїх прав.

«Хазяїн» — це твір, спрямований проти потворних моральних принципів капіталізму. Драматургові вдалося створити яскраві індивідуальні характери землевласника-визискувача та його помічників. Тому п’єса «Хазяїн» справедливо вважається видатним досягненням драматургії XIX століття.