Цар Плаксій та Лоскотон

Цареве сімейство

Там, де гори і долини,

Де гуляє вітровій, —

Там цвіте краса — країна

З дивним ім’ям Сльозолий.

І колись в країні тій

Був на троні цар Плаксій,

Голова його мов бочка,

Очі — ніби кавуни.

В Плаксія було три дочки

І плаксивих три сини.

Цілими днями царева родина плакала. Плаксій пив дитячі сльози й наказує гвардії сльозівців карати тих, хто сміється.

Дядько Лоскотон

Але в тому диво — царстві,

Зневажаючи закон,

Жив у мандрах і митарстві

Добрий дядько Лоскотон.

Він приходив кожний вечір —

Хай чи дощ іде, чи сніг —

До голодної малечі

І усім приносив сміх.

Мав він вдачу теплу й щиру,

Ще й лукавинку в очах.

І була накидка сіра

В Лоскотона на плечах.

Там, де він з’являвся, панував сміх. Тому гвардійці царя полювали за ним.

Арешт Лоскотона

Розізливсь тоді Плаксій —

Цар країни Сльозолий.

Гнівно він гукнув із трону:

«Гей, ледачі сльозівці!

Хто впіймає Лоскотона,

Буде муж моїй дочці!»

Підлий капітан Макака спіймав Лоскотона і привів у Плаксоград.

Весілля в палаці

Лоскотона посадили

За вузенькі ґрати,

А в палаці порішили:

— Час весілля грати… —

Плаксій радів, що схопив Лоскотона й пишався собою та зятем.

Звільнення Лоскотона

Та поки гуло весілля,

То п’яниці вартові

Напились якогось зілля

Та й поснули у траві.

А вночі йшли до в’язниці

Батраки й робітники,

Щоб звільнити із темниці

Лоскотона на віки.

Робітники захопили палац царя. Лоскотон залоскотав Плаксія — той лопнув і помер від сміху. Його сімейство розбіглося хто куди.

А Макака — забіяка

З’їв себе із переляку.

Так веселий Лоскотон

Розвалив поганський трон.

Сам же він живе й понині,Дітям носить щирий сміх

В розмальованій торбині,

В пальцях лагідних своїх.

Свої казки В. Симоненко писав для сина, який був першим слухачем і своєрідним критиком: поет переробляв твори доти, поки син не починав швидко їх запам’ятовувати. Вже давно виріс Олесь, а казки, написані для нього, несуть радість і життєву мудрість іншим дітям.