Роль козацьких літописів у відтворенні історичного минулого

Неоціненне значення для становлення нової української літератури мають твори XVII-XVIII ст. Це козацькі літописи. Дивуєшся авторам цих шедеврів, гордишся своїми предками. Літописці Самовидець, Грабянка і Величко, очевидно самі були свідками усіх тих подій, що переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу. Спочатку вказують на ті факти, які спричинили визвольну боротьбу проти польської шляхти, а потім детально описують війну, життя народу в цей період, внутрішнє становище України та її стосунки з іншими державами.

Літописці висвітлюють і коментують цілий ряд проблем тогочасного життя, що є цінним джерелом для дослідження історії України другої половини XVII ст. «Літописи Самовидця», «Действія презельной брани», «Летопись событий в юго-западной России в XVII-м веке» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікове страждання.

Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема Хмельницького; оспівують хоробрість, кмітливість козацтва, передають психологічний стан ворогів.Гордістю проймаємося, коли читаємо про героїчні подвиги нашого земляка з Мерефи Івана Сірка. Самійло Величко описує його з любов’ю, бо він став легендарною постаттю нашої історії. Цінність цих літописів полягає і в тому, що вони стали предметом уважного вивчення письменниками та істориками наступних поколінь, допомагали їм розібратись у складних історичних подіях XVII ст. У козацьких літописах відображена боротьба народу за свої національні права, за незалежність України, за самобутній шлях її розвитку.

Богдан Хмельницький — центральна постать літопису Самійла Величка У літописах XVII-XVIII ст. відображена визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти. Очолював її Богдан Хмельницький. Тому Самійло Величко і ставить його у своєму літописі центральною постаттю. Автор вказує на характер цієї боротьби, дає їй оцінку, тому його твір посідає чільне місце в давній українській літературі. Літопис Самійла Величка — велика історична повість, яка вміщує в собі ряд оповідань, в основу яких покладено історичний матеріал про героїчну боротьбу у 1648-1654 pp. Початок твору подається на основі народних переказів, легенд про Богдана Хмельницького: як він служив конюшим у Потоцького, як він викрав листи у Барабаша. Величко докладно зупиняється на підготовці до бою козаків з ворогом, описує саму битву під Жовтими Водами: «Наконец всех поляков Хмельницкого оружіе разорило, и едним з них там же на Жолтой Воде жити и гнити повелело, а другим правую стезю до Криму показало, от якого погрому не десятка человека поляков не спаслося».

Письменник прославляє військове уміння козаків і їхнього генія, полководця Б. Хмельницького. У своєму літописі він вказує на силу нашого народу і цим стверджує його перемогу над ворогами. Ми бачимо подвиг простого люду та його талановитого керівника.

Військо Богдана Хмельницького здобуло дві перемоги, але не втомилося, не зупинилося на досягнутому: «В дальшій паход з Хмельницьким рушило, увидевши з сторони албо з гори якой оное, можно било сказать, же то суть ниви, красноцветущим голендерським албо влоским маком засеянніи и прокветнувшіи». Смерть полководця боляче вразила серця народу. Самійло Величко, усвідомлюючи цю невиправну втрату, пише: «Умер добрій вождь наш, оставивши по себе бесмертную славу…».

Як бачимо, твір письменника — цінне надбання, яке стало предметом вивчення українськими письменниками та істориками, джерелом роздумів над долею багатостраждального народу України, приводом для міркувань над розв’язанням вічної проблеми взаємин вождя і мас.