Художнє відтворення проблем українізайії 20-х років (за п`єсою М.Куліша “Мина Мазайло”)

Одне слово, це був тріумф,
загальнонародне визнання,
довгожданий успіх…
Лесь Курбас

У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з особливим резонансом та популярністю. їх можна назвати справді легендарними. В українській літературі одним з таких творів є «Мина Мазайло» М. Куліша. Після своєї першої появи на сцені наприкінці 1928 року комедія стрімко набувала популярності, ставилася та передруковувалася. Проблеми твору, його художню специфіку активно обговорювали в пресі, вона стала предметом дискусії, діставши досить високу оцінку. Зокрема, М. Хвильовий назвав комедію «Мина Мазайло» «епохальним» для української літератури явищем. Остап Вишня говорив про п’єсу як про «надзвичайної краси річ». І, мені здається, визначальним струменем у п’єсі є категорія національного.
Ця категорія безпосередньо відображається в національному русі. А національний рух в Україні — це феномен, який вже протягом кількох століть становить проблему доскіпливого вивчення. Саме поняття «українське», «світ українського» часто перебуває скоріше на межах підсвідомості, ніж на усвідомленому рівні. Микола Куліш був одним з найяскравіших представників проукраїнського руху початку XX століття. Відчуття національного, розуміння своєї національної приналежності рано увійшли в свідомість письменника, реалізувалися у почуття національної гордості.
Стійкий інтерес до питань українського життя та розвитку української нації почав формуватися у Миколи Куліша під впливом української національної революції ще під час його перебування на військовій службі, у першій половині 1917 року. Посилився цей інтерес після повернення його з війська до рідного Дніпрового повіту, де драматург почав займатися вирішенням конкретних націотворчих питань, створивши один з осередків «Просвіти» й очоливши його. Однак пізніше письменник починає дещо критично ставитися до традиційних «просвітянських» ідей, оскільки бачив їхню обмеженість та ідеалістичність.
Своїми педагогічними, просвітницькими справами М. Куліш реально сприяв не тільки поширенню української культури на зем лях Таврії, а й зміні ставлення до української культури з боку таврійської громади, формуванню в неї українознавчих та українотворчих засад. Письменник переймався проблемами організації та розвитку національної школи, формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Критеріями національного, на думку Куліша, є органічна відмінність, самобутність, неповторність фактичної і духовної наповненості певних явищ, він пов’язував проблему боротьби за українське зі зміною суспільної психології. Особливо ж турбував письменника стан українського слова, яке він вважав зневаженим, занехаяним. Він ставив за мету для української інтелігенції «перебороти зневажання з боку декого з селянства до вкраїнської мови». Для цього, як вважав письменник, українське начало повинне потужно входити в свідомість кожного громадянина, представників різних верств українського населення. Тому українська мова має стати основною державною мовою, стати мовою науки, мистецтва.
Мотив національного є наскрізним у драматургії Миколи Куліша. Він так писав з цього приводу: «Навіть в подальших своїх п’єсах я все одно буду відбивати і освітлювати національну проблему». Мотивом України об’єднані в один цикл всі п’єси письменника. З особливою ж ґрунтовністю його розроблено в творах «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната».
Так, у п’єсі «Мина Мазайло» ми бачимо протистояння двох абсолютно відмінних життєвих позицій. Одну — здорову, національно живу, міцну — пропагує Мокій, син Мазайла. Другу — мертву, схоластичну, нав’язану ззовні — висловлює Мина Мазайло. І ми бачимо, що мовлення першого з героїв характеризується різноманітністю, внутрішньою красою, гармонійністю, показує вміння персонажа мислити логічно й грамотно, висловлювати свої думки відповідно до засобів батьківської рідної мови. І помічаємо, в цей же час, як відмова користуватися національною рідною мовою позбавляє іншого героя вміння адекватно реагувати на явища життя, позбавляє його можливості висловлюватися чітко та ясно. І зрозуміло, що герої перебувають на різних рівнях духовності, що один з них — збіднений і обікрадений жорстокою нівелюючою політикою, яка позбавляла людину її коренів.
Ось що говорить Мокій про свою рідну мову, насолоджуючись її глибиною і багатством: «Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?.. А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги… А то іще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби».
У протистоянні батька й сина ми можемо прозирати ту національну ситуацію, яка створилася в Україні на початку 20-х років, коли націотворчі рухи зустрічали опір реакційного міського населення, яке сприймало все українське як «селянське», відстале, не розуміючи трагізму втрати національних коренів. Саме в цей час українська культура отримала на короткий період можливості для свого розвитку, саме в цей час вона пережила тимчасове відродження, яке потім було розстріляне й задушене. Але навіть до запровадження офіційних санкцій українізація душилася зсередини відсталістю й ницістю отаких Мазайлів, що прагнули бути Мазєніними!
У різноманітних комічних ситуаціях, побудованих перш за все на суто філологічній грі слів, драматург розкриває дріб’язковість інтересів чиновництва, яке ставить проблему посади вище за проблеми цілої нації, проблеми своєї національної гідності і віддає перевагу цінностям тимчасовим. Саме тимчасовість інтересів Мини Мазайла розкриває фінал п’єси, в якому його за «опирання українізації» знімають з посади. Який удар для людини, що продала власні корені!
Микола Куліш був митцем і національним діячем з широким просвітницьким спектром ідей, митцем, який служив своїй нації.