Образ Митрофана в комедії Д. Фонвізіна «Недоук»

Имей сердце, имей душу,

и будешь человек во всякое время.

Д. Фонвізін

Да отвяжись, матушка, как

навязалась!

Д. Фонвізін. Недоук

Комедія «Недоук» була написана наприкінці XVIII століття, але багато її проблем є актуальними, образи усе ще живі. І нехай трохи старомодний вигляд мають Стародум і Правдін, та багато що в їхніх монологах стосується й нашого часу. Нехай немає в сучасного Митрофанушки кріпаків, готових у будь-який момент догодити, нагодувати, прислужитися, захистити, але Митрофанушка живий і продовжує жити «недоуком».

Однією з перших сцен комедії «Недоук», що викликають сміх і здивування, є сцена, коли Митрофан розповідає свій сон. Матуся б’є татуся. І Митрофанові стала шкода матір: «…Ти так стомилася, коли била батюшку».

Жорстокість і бездушність — породження надмірної жадібності. Пані Простакова бажає оженити свого синочка на Софії, але зовсім не тому, що вона розумна, мила, гарна, а тому, що має чимале багатство. Само ім’я «Митрофан» у перекладі з грецької означає «схожий на матір».

Чи прокинеться в Митрофана потяг до знань, якщо його родичі хизуються своїм неуцтвом? «Не вміли грамоті» їх предки, «зроду нічого не читали Скотиніни». Зневагу до навчання Митрофан одержав у спадщину від батьків. Для фонвізінського героя двері в кімнату «прикметникові», а двері в комору «іменникові». Вже чотири роки вчиться Митрофан, а яка з цього користь? Митрофан готовий повторювати: «Не буде той Скотинін, що і чого-небудь навчатися захоче».

Цілком природно, що Скотиніни-Простакови далекі від громадянських почуттів, думка «бути корисним своїм співгромадянам» у ці голови прийти не може.

У «Недоуку» основою безбідного існування Митрофана є кріпосне право, влада над селянами.

Чи багато таких Митрофанів? Про це Вральман сказав: «Не журися, моя матінко, не журися: який тфой тражайший син — таких на сфете мільйони».

Проте я з оптимізмом дивлюся на життя: людей нормальних і порядних значно більше.