Трагічна доля матері в поемі «Катерина»

Поема «Катерина» належить до творів, що ввійшли до «Кобзаря». Вона присвячена В. Жуковському на згадку про 22 квітня 1838 року — рік викупу Т. Шевченка з кріпацтва.

У поемі розповідається про зведення селянської дівчини спокусником, що належав до іншого соціального стану. Трагедія Катерини полягає в тому, що вона безоглядно покохала і вірила, що сімейне життя буде щасливим. Але героїня живе ілюзіями. Реально оцінює ситуацію лише автор. У ліричному відступі він, навпаки, наголошує, що щасливими будуть ті люди, що не належать до різних соціальних верств:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

У поемі підкреслюється мотив чужини, чужого. Коханець Катерини є чужинцем. Він — не українець, тому і не сприймає моральні норми та устої чужого для нього народу.

Згодом у Катерини назріває конфлікт із тим середовищем, до якого вона належить. Від неї відмовляються батьки та односельці. Її кохання засуджують. Це зумовлено тим, що дівчина знеславила усю родину.

У творі на перший план виходить Катерина, антигерой виникає лише в деяких епізодах. Коли вони розлучаються, офіцер іде на війну, а дівчина чекає та сподівається:

Коли не загине,

Обіцяв вернутися.

Але вона вже має ховатися від людей, бо завагітніла.

Возьме відра, опівночі

Піде за водою,

Щоб вороги не бачили.

Народження дитини лише ускладнює ситуацію. «А жіночки лихо дзвонять, матері глузують». Співчуття до Катерини виявляє автор: «Бодай же вас, цокотухи, та злидні побили…» У цій ситуації неслава лягає на всю сім’ю. Батько тяжко переживає і ганьбу доньки і свою власну. У монолозі матері ми чуємо докори та прокльони:

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Але відчуваємо, що мати любить і жаліє доньку:

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Після того як героїня покидає батьків, у неї виникає думка про самогубство, але її зупиняє синочок. Катерина подається в мандри в пошуках коханця, і, знайшовши його, виявляє здатність жертвувати собою заради дитини. Вона навіть готова бути наймичкою у москаля, аби той признав дитину своєю. Але москаль брутально і грубо поводиться з нею: «Дура, отвяжися!» Після цього Катеринене серце не витримує, і вона кінчає життя самогубством.

У цьому образі Т. Шевченко розкрив трагедію багатьох сільських дівчат. При цьому поет показує їхні високі почуття, велику життєву пристрасть, красу найблагородніших бажань людини, прагнення до щастя і неможливість досягти його через конфлікти.