«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…»

Перед кожною молодою людиною після закінчення школи постає нелегка проблема вибору: куди йти далі? Чому присвятити своє життя? Але насправді над цим вона задумується вже в дитинстві, коли спостерігає за дорослими і починає їх наслідувати.

Діти грають то у лікарню, то у школу, майже кожного місяця змінюють відповідь на запитання, ким будуть, коли виростуть. «Буду акторкою», — говорить дівчинка, бо недавно подивилася дуже цікавий фільм. «Буду клоуном», — відповідає хлопець, повернувшись з цирку. Дорослі сміються, бо розуміють, що у такому віці дитина ще не може зробити свідомий вибір, але дарма. Часом думка, що засіла в голові в дитинстві, супроводжує людину все життя. Згадаймо, як мріяв Грей з «Червоних вітрил» про морські пригоди, начитавшись книжок, і врешті-решт утік з дому і став моряком.

Але це, в принципі, виняток, а насправді молоді люди довго вагаються перед тим, як зробити вибір. І, на жаль, дуже часто керуються не своїм покликанням, а тими чи іншими вигодами, які дає певна професія. Але ж ще Сковорода говорив про те, що шлях до людського щастя лежить через працю за своїм покликанням.

Зараз дуже рідко обирають професію вчителя. Часто замість того, щоб отримувати вищу освіту, дівчата закінчують курси перукаря чи стають офіціантками. Я не говорю, що ці професії погані, але і до них треба мати покликання, а перукарство — це навіть справжнє мистецтво, якому не навчишся за кілька місяців. Рано чи пізно людину починає дратувати та робота, від якої вона не отримує задоволення.

Отже, обираючи професію, треба добре думати над тим, чи зможеш ти займатися нелюбою тобі справою, навіть якщо за неї добре платять. Треба добре зважити усі «за» і «проти» і зробити власний вибір. І ще мені здається, що в цьому не треба піддаватися впливові батьків чи друзів. Кому жити — тому і вирішувати. Вибір професії повинен бути глибоко особистою справою.