«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…»

Рушник для українця означає набагато більше, ніж просто необхідна у побуті річ. Рушник символізує в українців рідну домівку, батьківщину та усе, що пов’язане з нею, що близьке серцю.

Справжня українська хата має дуже багато рушників. Вони висять угорі, у кутку, над вікнами і образами. Вони виконували функцію оберега, тобто захищали хату і родину від усього лихого. Рушники є ознакою працьовитості і охайності господині. Те, скільки придбала собі дівчина рушників за дівування, свідчило про її працьовитість. Тому батьки з гордістю показували їх сусідам і гостям.

Рушник обов’язково використовувався в обрядах. Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, пов’язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечір, на рушничок ставали під час церемонії одруження. У рушник загортали народжену дитину, на рушниках опускали у домовину гріб. Отже, бачимо, що він супроводжує людину все життя. Тому не дивно, що рушник, довгий і прямий, немов дорога, став уособлювати життєвий шлях людини, як, наприклад, у «Пісні про рушник». Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб той оберігав його від лиха, щоб ніколи не забував син рідної домівки. А як же її забути, якщо все життя людини вишите на цьому рушникові:

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

І недарма казали, бажаючи людині щастя: «Хай стелиться вам доля рушниками!»