Портрет моєї подруги

У людини не може бути багато справжніх друзів, бо неможливо підтримувати щирі і відверті стосунки з великою кількістю людей. У мене є дві подруги. З Яною ми познайомились влітку в оздоровчому таборі і вже рік листуємося. А з Настею ми дружимо ще з дитинства.

Я познайомилась з Настею у першому класі. І з того часу ми завжди разом. Ми розуміємо одна одну з першого слова. І хоча наші смаки не завжди збігаються, ми через це ніколи не сваримося, бо вміємо поважати думку іншої людини.

Настя дуже розумна і приваблива дівчина. Невелика на зріст, тендітна, охайна, вона все робить швидко і добре. У неї великі очі з довгими віями. їх колір залежить від настрою та погоди. Коли на вулиці мжичка і сльота, очі у Насті сірі, коли сонячно і безхмарно, — світло-сині, а якщо вона сердиться, — темно-синього кольору. У неї невеликий кирпатенький носик, на якому навесні з’являється ластовиння. Губи у Насті звичайні, але посмішка чарівна: дуже тепла і щира, — а сміх дуже дзвінкий і веселий. Шовковисте русяве волосся, перехоплене стрічкою, м’яко обрамляє її овальне обличчя.

Але найголовніше, що я ціную в Насті, — це краса її душі, щире серце і відданість у дружбі, які роблять наші стосунки такими теплими і щиросердними.