Близькість поеми «Гамалія» до народних дум та історичних пісень

Українські думи — один із найпопулярніших видів усної народної творчості. Тому не дивно, що Т. Шевченко, який надзвичайно високо оцінював художні якості вітчизняного фольклору, використав мотиви народних дум, невільницьких плачів, а також історичних пісень у поемі «Гамалія».

Поема Т. Шевченка не має зовнішньої правдоподібності: історичних фактів про морські походи отамана Гамалії немає.

Кобзар прагнув народнопоетичними засобами змалювати історично правдиву картину морського визвольного походу. Ідучи за народною традицією. Т. Шевченко персоніфікує природу: Хортиця розмовляє з Лугом, «реве гарматами Скутара», скрегоче зубами, «реве, лютує Візантія»,

… Босфор клекотить,

Неначе скажений, то стогне, то виє:

Йому Візантію хочеться збудить.

«Не буди, Босфоре: буде тобі горе,

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю!..» — Реве синє море…

У поемі має місце і властива усній народній творчості ідеалізація козаків-запорожців і їх ватажків. Велетнем здається нам Гамалія, який «сам хурдигу розбиває, кайдани ламає».

Козаки порівнюються з соколятами, орлятами, вони сміливо літають, «неначе птахи чорні в гаї».

Як і в народних творах, Т. Шевченко вживає в поемі рядки-рефрени для підсилення емоційного сприйняття:

Слава тобі, Гамаліє,

На ввесь світ великий,

На ввесь світ великий,

На всю Україну…

Поема також має нерівноскладові рядки і переважно дієслівне римування, що характерне для народних дум.

У поемі «Гамалія» Т. Шевченка, витриманій у дусі народних дум, усі засоби художнього зображення цілком народні. Однак це не робить твір наслідуванням. Адже «Гамалія» — цілком оригінальна поема, народжена українським генієм — Кобзарем.