Показ мужності, відваги запорожців у поемі «Гамалія»

У XV—XVIІ століттях турки і татари часто нападали на українські села, грабували та полонили їх.

Український народ героїчно боровся з нападниками. Особливо уславилися своєю мужністю козаки. Їх славили в народних піснях, але пройшов час і ці події знайшли відображення в творах великих письменників. Так, у своїй поемі «Гамалія» український поет Т.Шевченко звертається до героїчної теми козацьких морських походів, яку вже висвітлював і в інших своїх творах, наприклад у поезії «Іван Підкова». Але в цій поемі автор розробляє тему людського походу більш повно. Як відомо, поетика Шевченківського «Кобзаря» багато в чому виросла з фольклору, цей вплив відчувається і в «Гамалії». Поет скористався українськими народними думами, працями сучасників щодо морських походів.

Твір починається піснею-плачем невільників, яка нагадує народну думу. У цьому ж стилі витримано й прославлення Гамалії, й пісню козаків. Невільники співають пісню, виливаючи свою тугу за Україною, за козацькою славою. Автор наводить вражаючу деталь, яка розкриває внутрішню сутність українських вояків: «Босфор аж затрясся, бо зроду не чув козацького плачу…» Це підкреслює незламність та мужність козаків, які не знають, що таке слабкість духу, і лише туга за рідною країною та любов до неї викликають у них сльози, але це сльози справжніх героїв. Та з України на допомогу товаришам пливе отаман Гамалія з вояками.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги;

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.

Козаки повертаються додому з перемогою, «пливуть співаючи». Славлять свого ватажка.