Збірка Євгена Маланюка «Стилет і стилос»

У одній із перших своїх статей «Ранній Шевченко» (1933) Є. Маланюк писав, що геній завжди прямує до найповнішого розкриття своєї особистості, до створення власного «космосу». Тому і живе часто відразу в кількох добах і йде в кількох напрямках. Ці слова можна віднести й до самого Маланюка, який, хоча і був поетом глибоко автобіографічним, але його світогляд, філософію творів важко убгати в чітко окреслені рамки.

У назві ранньої збірки «Стилет і стилос» (1925) Євген Маланюк одночасно і об’єднав, і розділив ці різні поняття. Стилет — це короткий гострий ніж, який легко вихопити і застосувати у ближньому бою. Стилос — гостра дерев’яна паличка, якою у давнину видряпували тексти на залитих воском дощечках. Митець повинен був обрати щось одне. І він став поетом-воїном, поетом-борцем. Його стихією була боротьба, рух, дія, порив, степи і простори, а в житті і в творчості важило одне — воля і характер. Він кидає виклик «брутальному» й «темному», розбиває «слизьку людську площину». Життєвий і творчий шлях Маланюка не був укритий квітами, та він ніколи не зламувався, не переживав криз, творчих зривів чи довгих мовчань. Поезія завжди була для нього найважливішим у житті, бо тільки через поетичне слово він міг передати свою синівську любов до далекої України і свою злість на слабкість батьківщини, на її небажання захистити своїх дітей, які змушені були покинути рідну землю. Поезія давала полегшення й розраду, можливість поділитися своїми думками й почуттям хоча б із папером, розповісти, чому воїн став поетом.

І ти, нащадче мій, збагнеш,Як крізь тисячолітній порохРозгорнеться простір без меж.Збагнеш оце, чим серце билось,Яких цей зір нагледів мет,Чому стилетом був мій стилосІ стилосом бував стилет.

(«Напис на книзі віршів»)Вийшовши на поетичне поле, Маланюк бачив перед собою два шляхи: на одному поклоніння красі, яка вабить сном солодких таємниць, а на другому — безмежні простори і галас бою. Він поєднав у своїй творчості обидва ці шляхи. Є. Маланюк увійшов у літературу як «залізних імператор строф», «гладіатор нещадних рим», «тверезий варяг», завжди суворий і зосереджений. Але в першій його збірці «Стилет і стилос» ми бачимо, що перед нами постає поет з чистим і дуже вразливим серцем. У творі «Мартівські іди» він пише про приреченість людства:

Регоче сатана,Що злом стає добро і винний знов невинний,І ядом осені отруєна весна.Але для Маланюка незаперечним стає доказ:І все ж таки: в началі було — Слово!І все ж таки начальний дух — любов!

(«Істотне»)По-різному сприйняли критики збірку Маланюка «Стилет і стилос». Дехто вва-жав, що твори аж занадто сухі, у них відсутні живі соки творчих сил. Але це був перший дарунок української еміграції українській літературі. Ця книга засвідчує висоту й самоту талановитого вигнанця — Євгена Маланюка.