Мій улюблений герой із повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» детально описує формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття. Мені цікаво читати про нього, дізнаючись про мрії і думки Івана, його погляди і переконання.

З перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань. Неспокійним він був, і забобонна мати вірила, що дитину їй підмінили, підклали бісеня. Для розкриття внутрішнього світу малого гуцула Коцюбинський використовує дієслово «знав»: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато». Уся природа здається Іванкові сповненою живої й таємничої сили. Він був упевнений, що в світі панує нечиста сила, що в лісах живуть лісовики, що там блукає веселий чугайстер, якого бояться нявки.

Саме серед природи знайшов Іванко чарівну музику, яка передавала його почуття та захоплення гірською природою. «На що б око не впало, що б не сталось на світі — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті». Я зачарована світлим і щирим почуттям Івана до Марічки. їхнє кохання невипадково теж оповите піснями. Іван грає на флоярі, Марічка співає, їхні прекрасні звуки зливаються з неповторною красою карпатської природи. Слухаючи дівчину, Іван думав, що гори давно вже засіяні її співанками. «Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля». Великим було їхнє кохання, ще більшим стало горе і туга Івана, коли загинула Марічка. Пройшли роки, а сум за коханою час від часу вибиває його із звичайного ритму життя. Іноді він виразно чув голос Марічки:

Ізгадай мні, мій миленький,Два рази на днину,А я тебе ізгадаюСім раз на годину…Тоді Іван кидав роботу і десь пропадав. Яким же великим було почуття, якщо Іван продовжує марити Марічкою і наяву. Свідомість його двоїться, а потім леґінь цілком втрачає відчуття реальності. Йому здається, що потрібно рятувати дівчину від чугайстра, з далини чується йому голос Марічки, яка гукає його: «Іва-а! — стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому поклик кохання і муки». Втративши пильність, Іван гине.

Іван – улюблений герой повісті. Подобається мені своєю вродою, оптимізмом, життєлюбністю, вірністю у коханні, чутливою і щирою душею, щедрістю, любов’ю до природи.