«Пісні для України – все: і поезія, й історія, і батьківська могила» (М. Гоголь)

Народна пісня — нев’януча окраса духовності. Увесь вік людський супроводжується піснями. До них зверталися в будень і свято, в горі і радості, колективно і поодинці. Адже пісня, як сказав Михайло Шевченко, укладач збірки «Найкращі пісні України», має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об’єднує, проймає жагучим почуттям духовності.

Доля української пісні сумна і героїчна. Багато трагічного було в житті народу: монголо-татарське іго, голод, розруха, страшна руїна, — а пісня вистояла, не вмерла. Змінюється суспільний устрій, потрясають світи війни, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями, а пісня така ж прекрасна і молода. Пісня завжди з людиною, все життя вона — вірний супутник і друг. Під лагідний спів неньчиної колискової виростали діти. Радість і надія на щастя, біль розлуки і смуток від нерозділеного кохання можна знайти у пісні. З піснями вирушали козаки в походи, з ними здійснювали свої героїчні подвиги, насміхалися над смертю, уславлювали отаманів.

Ні в добру, ні в злу годину пісня не покидає людину. Вона помножить радість, розділить горе, додасть сили і витримки. У пісні можна почути голос рідного краю, відлуння своїх почуттів, висловити надії та сподівання, отримати мудру пораду. Народна пісня — це глибинний світ життя і боротьби, світ надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі лихоліття. Українська пісня — поетичний вияв працелюбної і співучої вдачі народу, образне втілення його історії, моралі, мрій. Пісня нездоланна і безсмертна, як сам народ, як наша Україна:

Україна моя починаєтьсяТам, де доля моя усміхається.І, як пісня, як спів солов’їний,Не кінчається Україна.