Образ України у творчості Т. Шевченка

Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.

У далекому від України Петербурзі в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Ik-сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:

Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть.Плугатарі з плугами йдуть,Співають ідучи дівчата,А матері вечерять ждуть.На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать…» він ставить такі проблеми:

Для кого я пишу? для чого?За що я Вкраїну люблю?Чи варт вона огня святого? Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:

Може, ще я подивлюсяНа мою Україну… —писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі…»Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:

Я так люблюмою Україну убогу,Що проклену святого Бога,За неї душу погублю.Поет був упевнений, що поневолені люди скоро розкуються, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у сине море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.

Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.