Моя улюблена поезія з «Кобзаря» Т. Шевченка

Від виходу друком першого видання «Кобзаря» і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали і хвилюють не одне покоління читачів.

З поетичною спадщиною Т. Г. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам’ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії «Думи мої, думи мої». Чому поезії, а не поезія? У Т. Г. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.

Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його «діти», як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:

Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, —Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну.Служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:

За степи та за могили,Що на Україні,Серце мліло, не хотілоСпівать на чужині.А в однойменному вірші 1847 року «думами» поет називає вісті з України, без яких він не може жити на засланні. Це сум за рідним краєм:

Думи мої, думи моїВи мої єдині,Не кидайте хоч ви менеПри лихій годині.«Думи мої, думи мої…» 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.