Відображення в «Думі про козака Голоту» боротьби українського народу проти татарських загарбників

Серед мистецького багатства нашого народу значне місце посідає усна народна творчість.З далекої давнини приносить вона сучасникам думки, мрії, сподівання, відтворює боротьбу багатостраждального українського народу проти гнобителів та іноземних поневолювачів. Одним із найпопулярніших видів усної народної творчості в Україні є думи.

«Дума про козака Голоту» — твір, що включає одну з найцікавіших і разом із тим найтрагічніших сторінок історії українського народу — боротьбу проти татарських нападників. Події, що відтворені в думі, належать до XVI—XVII століть. Це були ті далекі часи, коли татарські й турецькі загони часто зненацька нападали на українські села й міста, грабували й палили їх, а людей, захоплених у полон, продавали на невільницьких ринках. Плач і стогін котилися українською землею. Проте наш народ ніколи не корився лихим нападникам, мужньо боровся проти них. Гідну відсіч нападникам завжди давали наші козаки, яких український народ прославив у багатьох своїх думах та піснях.

Однією з таких дум є «Дума про козака Голоту», де змальовується подвиг відважного козака, який переміг у чесному поєдинку багатого татарина, що хотів захопити його й продати в неволю.Козак Голота — чесна, справедлива, миролюбна людина. Це палкий патріот своєї батьківщини, який може постояти за свій народ, за честь Вітчизни. Він сміливий і мужній воїн. На відміну від багатого татарина, який має хижі наміри «козака у полон взяти, да в городі Килії запродати», Голота нікому не загрожує, лише захищає свою батьківщину. Але не судилося збутися хижим намірам багатого татарина. У відкритому, чесному бою Голота перемагає.

Козак Голота не є історичною особою. Це збірний образ багатьох українських козаків — вірних захисників вітчизни.Давно минули ті часи, прошуміли століття. Сиві могили, степові трави шепочуть і нагадують нам про колишні бої. Але не меркне слава вірних лицарів України, які ніби заповідають нам, нащадкам, берегти нашу рідну землю і, якщо потрібно буде, стати на її захист, як робили це наші мужні предки, слава про яких «не вмре, не поляже од нині до віка».