“Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.” (П.Тичина)

З чого починається Батьківщина? Над цим питанням, хоч раз у житті, замислювалась кожна людина. І кожна знаходила відповідь.

Батьківщина — це щось велике, неосяжне. Для більшості людей це незабутні враження дитинства і юності: рідна хата, дерево коло неї, теплі і лагідні мамині руки, шкільні друзі, перше кохання. Нехай було важко, нехай були поразки і розчарування, але яке все дороге і близьке кожному з нас!

А як було чудово майструвати щось разом із дідусем чи ходити з ним рибалити! Як ти, зачарований, слухав бабусині пісні, казки, розповіді про нечисту силу, про героїчні подвиги невідомих лицарів, про обряди і звичаї своїх пращурів! Все це, мов крихітку свого золотого дитинства, людина проносить у своєму серці через усе життя. З цього й виліплюється наша особистість, наш характер.

У нас є часточка від кожного куточка рідного краю. Забути свій край, забути свою Батьківщину — означає забути все те, з чого ти сам створений.

Забути мову, звичаї рідного краю, його людей — означає відрубати шматок живої плоті від самого себе, скалічити свою душу.

Забути рідний краї — позбутися коріння, що зв’язує людину з минулим. Знищивши цей корінь, людина, перелітаючи з місця на місце, ніде не знаходить собі притулку. Вона вже не може плідно працювати, не може повноцінно розвиватися. Вона не може передати свої знання молодому поколінню, бо вже забула все, чого навчило її життя. Вона поступово втрачає свою особистість і гине, хоч інколи зовні це непомітно.

Люди! Пам’ятайте свій край, своє минуле, бо це — ви самі. А людина, що втратила себе, — уже не людина.