Образ України у творчості неокласиків. Твір 11 клас

Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності (поезії «Володимир Мономах», «Тарас Шевченко» П. Филиповича, «Сон Святослава», «Князь Ігор», «Куліш», «Вороний», «Олесь» М. Зерова, «Пам’яті Шевченка» М. Рильського, «Прощання з Поділлям», «Крути», «В Галичині» М. Драй- Хмари та ін.). Звертаючись до історії Батьківщини, поети намагаються осмислити діяльність багатьох її патріотів.

Очевидно, такий спосіб осмислення національної історії був викликаний культурним відродженням 1920-х років. Неокласики були його активними учасниками. Вони постійно цікавилися тим, як проблеми культури, історії, мистецтва розв’язували їхні попередники. Тому відчуття життя народу в цілому, загальнонаціональних перспектив у неокласиків масштабніше, ніж у інших їхніх сучасників. Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло «До джерел!» Таку назву мала книжка літературно-критичних статей Миколи Зерова, яка вийшла в 1926 році. Цей заклик визначав одну з головних передумов творення нової культури – творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній практиці. У виступі на диспуті «Шляхи розвитку української літератури» 24 травня 1925 року М. Зеров наголосив, що якнайширше використання здобутків світової літератури « підійме на вершини нашу мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній культурою слова потік, що на поверхні примусить держатися тріски й сміття графоманії».

Осуд української провінційності знаходимо у поезії Миколи Зерова «Чупринчин сад в Оглаві»:

Селянська музо! Виходь з пори,
Шукай стежок – од Лисої гори
На верховини і шпилі Парнасу.

Цей осуд виростає з любові до рідної землі. Силу і право для таких звинувачень давала поетам віра в майбутнє рідного краю:

Він дасть землі,
Микула новочасний,
Незнану миць – і процвіте земля.
(М. Рильський)

Рельєф культурний рідної землі
Спізнати, вірить, що на цій землі
Ще проростуть науки винні грона.
(М. Зеров)

Яким же уявляли неокласики нового героя, що зможе відродити рідну землю?

Це будівник, що зможе
Зламати будівельний трафарет,
Безстильних років соромітний спадок,
І вроду-бранку визволить з тенет.
(М. Зеров)

Духовна еволюція «я» Максима Рильського відбувається в поєднанні з національним – через пережиті страждання до відродження, оновлення:

Одцвіло, як біла лілія,
Розлетілось, наче пух…
Я без мудрого Вергілія
У найнижчий схожу круг.

Скільки сонця в світі світиться,
Скільки сосон у лісах,
І які червоні китиці
На дівочих поясах!
Вірю: знову літо бджолами
І житами загуде,
І мене в блакить із полум’я
Беатріче поведе!

Від українських дівчат струменить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності, і цілком логічним здається перенесення природної краси України на образ Дантової героїні. Ще одна важлива грань образу нового героя – утвердження незалежності творчої особистості від кон’юнктурних запитів часу. Підтвердження ідеї свободи митця, який завжди лише почасти належить своєму часові, знаходимо у вірші Юрія Клена «Сковорода». Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є «Лебеді» М. Драй-Хмари. Рішучий опір національно-свідомої інтелігенції регламентуванню ідейно-філософських та естетичних засад творчості, розпочатим репресіям утілений у заклику: «Дерзати, розбивати лід одчаю і зневіри».

Образ України лежить в основі творчості М. Драй-Хмари, М. Зерова, Юрія Клена, М. Рильського, П. Филиповича. Неокласики сприймали Україну по-своєму, відтворюючи на найвищому рівні інтелектуальної та емоційної напруги її минуле, теперішнє і майбутнє.