Образ Степана Радченка за романом «Місто» Валер’яна Підмогильного. Твір 11 клас

Підкорення селянином міста – основна тема однойменного роману «Місто» Валер’яна Підмогильного. Всі події відбуваються крізь призму душі Степана Радченка – освіченого парубка, який прагнув вивчитись в університеті і повернутись у своє рідне село: «Культурних сил треба нам, от що», — міркував Степан. І йому приємно було, що він тільки тимчасово, на три роки, покинув свої стріхи, щоб вернутися потім при повній зброї на боротьбу і з самогоном, і з крадіжками, і з недіяльністю місцевої влади.» Благородна мета, правда? Але що сталось? Чому головний герой так змінився, підкорюючи місто? Спробуймо дати відповідь на це питання.

Степан «був здібний і не боявся іспиту», він був готовим до труднощів та негараздів, які могли чекати його. Жив у хліві, їв так, аби не вмерти, але твердо вірив, що всі його досягнення тут оцінять: хоч би «активну участь у революції й бездоганну працю в профспілці». Але, ні! Місто не прийняло його з обіймами – і він почав змінюватись, почав його підкорювати.  «Село стало йому чуже, воно потьмяніло в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним як докір, як тривога». Він прагне наблизитись до міста своїм зовнішнім виглядом, манерами, звичками. Степан став Стефаном – так більше по-міському. Головний герой роману старається приятелювати з авторитетними людьми, забуває з часом старих друзів. Жінки теж, я вважаю, відіграли неабияку роль у зміні життєвих пріоритетів Радченка. В його душі постійно бореться добро зі злом. Так, образ суперечливий та неоднозначний. Кожен читач по-своєму засуджує його вчинки чи , можливо, навпаки – захоплюється ним. А я стараюсь хоч частково, та все ж зрозуміти його. Він підкорював велике галасливе місто, він мужній, розумний. А як щиро Степан радіє першим своїм творам, надрукованим в журналі у Харкові! Гордиться ними! Звичайно, я не заперечую, що головний герой роману зробив багато ганебних вчинків, став навіть жорстоким, але ж всім людям властиво помилятися. Мені навіть жаль його, бо всі мрії почати нове життя не принесли  Радченку душевного затишку. Місто не стало його домом. Доказом цього є слова Степана До Левка : «…чуже тут усе — і люди, і життя». Його душа ще не зачерствіла до кінця, спогади про прекрасний степ гріють часом її. Він став заможнім молодим письменником. Почав писати повість про людей. Такий кінець роману.

Варто відзначити, що Валер’ян Підмогильний уникає власних суджень про свого головного героя. Він не звинувачує його і не виправдовує, а показує таким, яким він є. Образ Степана Радченка складний і суперечливий. Але мені подобається те, що протягом усього часу у Києві він постійно прагне рухатись уперед. Степан підкорив місто, багато чого досягнув, але й місто підкорило його: серед щоденного галасу та людської біганини загубилась щира селянська душа.