Присвята сучасникам (За поезією Є. Маланюка). Твір 11 клас

Євген Маланюк є представником так званої «Празької школи» українських письменників. Це літературно-мистецьке угруповання можна вважати одним з найпрогресивніших в українській літературі XX століття. «Празька школа» опанувала досвід сучасної їй європейської поезії, зумівши синтезувати модернові впливи й суто національну змістовність на одному поетичному просторі.

Євген Маланюк звичайно об’єднував свої поезії в цикли, і це є однією з характерних ознак його творчості. Один із циклів має назву «Сучасники». Розуміючи, що стан поета в Радянському Союзі не є надто простим, поет так охарактеризував одного з найталановитіших українських поетів:

Навколо – хащі й печеніги,
А в кельї – тиші ніжний, спів,
Реторти, циркуль, колби, книги
І Ви – алхімік мудрих слів.

«Алхімік мудрих слів» – яке це вдале означення! Адже Максим Рильський, якому присвячений вірш, дійсно багато працював над удосконаленням рідної мови, перекладав найкращі твори зарубіжних поетів. Він є одним з тих, завдяки кому українська мова на колишньому радянському просторі взагалі збереглась. Інший вірш циклу «Сучасники» присвячений Павлові Тичині – автору славнозвісних «Сонячних кларнетів». І в цього поета Євген Маланюк відшукує найхарактерніші риси його творчої вдачі:

Так зродився ти з хвиль злото синіх космічних
вібрацій,
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи.
І, здавалося, – вріс. І над плугом схилився до
праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…

Ще один сучасник – Тодось Осмачка. Для Маланюка це не просто поет, а символ. Смерть Тодося Осьмачки є непоправною втратою для української літератури:

Не хочу – ні! – цих похорон. Прости.
Хай тільки ворон тричі десь прокряче,
Що вже похований ти, неповторний ти,
Осьмачка – символ, як Вій від мук незрячий.

Поет-бунтівник, поет-правдолюбець загинув задля свободи й щастя рідної землі. Осьмачка був упевнений, що український народ має невід’ємне право на вільне, самостійне життя. І ця спрямованість творчості поета знаходить живий відгук у сповненому скорботи жалобному співі Євгена Маланюка.

Та не лише про своїх талановитих сучасників думав поет. У збірці «Земля й залізо» є вірш під назвою «Шевченко», в якому Євген Маланюк розмірковує про роль Великого Кобзаря в українській літературі.

Автор вважає Шевченка явищем набагато змістовнішим, ніж ми звикли це уявляти. Роль Кобзаря – майже космічна, це «бунт майбутніх рас, полум’я на котрім тьма розтала» . Але поруч – «усміх, ласка, мати і садок вишневий коло хати».

Євген Маланюк помер 1968 року, коли вже відгриміли буревії війн та смут і світ людей намагався заспокоїтися хоч на коротку мить.

Поетові довелося мати славних сучасників. На жаль, час виявився для більшості з них надто жорстоким. Але в сповненій експресії та живого співчуття поезії Євгена Маланюка завжди живуть люди – легенди українського світу.

І Україна вдячна Маланюкові за палку синовню любов, яку він проніс крізь усе своє життя.