Любові всевишній присвячується (За новелою Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»). Твір 11 клас

Багато написано про кохання високого і низького, веселого і сумного, пронизливого і присмеркового. І завжди це людське почуття постає як гімн людині, яка здатна осягнути небесне, залишаючись на весняній родючій землі.

Новела Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» примушує замислитись над долею – її перехрестями, переспівами, вузлами. Приїхав до села хлопець і простує до рідної хати. Односельчанка – тітка Маруся – проводжає його дивним поглядом. Удома хлопець питає в матері, чому та тітка так на нього дивилась? І мати розповідає синові історію одного життя… Така зав’язка новели «Три зозулі з поклоном».

Марфа любила хлопцевого тата. Вона навіть передчувала, що прийде лист від далекого коханого. Але листи приходили не їй, а іншій дівчині. Мишко був гідний кохання: «Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі» . Склався класичний любовний трикутник – дві дівчини й хлопець. Важко було всім трьом, і виходу не було видно. Оповідач вдало характеризує матір, яка веде свою оповідь: «Очі мамині сухі, голос ні здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять і не болять – вони закам’яніли».

Мишко був десь далеко в Сибіру. Автор наводить останній його лист майже цілком. Рядки цього листа бринять любов’ю та сумом. Батько жалкує, що посивів. Спомини – ось чим жила ця людина, яку доля закинула в «Сибір неісходиму» . «Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся. Сусіда мій по землянці молиться у сні, а Бога не називає. До кого молиться?..» Зі скупих рядків листа можна скласти досить повне уявлення про нелегке життя селянина, який змушений жити й працювати в умовах Півночі.
Ось таку, на перший погляд просту історію викладає читачеві Григір Тютюнник. Та не все просто в цій новелі, як зрештою і в житті.

«Обіймаю тебе й несу на руках колиску із сином, доки й житиму…» – так завершується останній лист тата. І через багато років його син ставить перед собою питання: чому батько одружився із Софією, його матір’ю, а не з тією дівчиною, «маленькою Марфою» , яка не просто чекала на листа, сидячи на східцях пошти, а якимось шостим почутим дізнавалася, що прийшов-таки лист від Мишка? «Як вони чули одне одного – Марфа й тато?» І на це питання дуже важко відшукати відповідь. Кажуть, існує між людьми спорідненість душ, яка зовсім необов’язково завершується коханням. Таку спорідненість доля дарує людям за якісь невідомі чесноти або ж провини. І тому хлопцеве питання «Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?» є швидше запитанням за інерцією. Та «татова сосна» відповідає: «Тоді не було б тебе…» Така відповідь продиктована самим життям. Сенс цієї відповіді полягає в тому, що, якою б мудрою й поміркованою не була людина, життя все одно виявиться мудрішим за неї. І кохання, яке наповнює життя, підтверджує правоту останнього.

Григір Тютюнник доводить, що світом править любов, яку можна розуміти по-різному, але не підпасти її впливу, здається, неможливо.

І тоді все навкруги змінюється, справляючи більш глибоке враження на людські почуття. «Три зозулі з поклоном» , – так співав на ярмарках сліпий бандурист. Це привіт людині від людини, коханій від коханого.

Це птахи любові, які вміють долати не тільки простір, а й час. Вони можуть подарувати забуття й полегкість, а можуть і розтривожити душу на все життя.