Епілог вселенського нещастя (За поемою «Чорнобильська мадонна» І. Драча). Твір 11 клас

Здається, чорнобильська трагедія вже досить далеко, а може, вона й добігає свого кінця, зробившись просто епізодом світової історії.

Але ж пам’ять про ті події досі жива. Чому Бог або доля обрали саме Україну для цієї катастрофи, яка багатьом нагадала про апокаліпсис?

«Чорнобильська мадонна» Івана Драча є одним з найгостріших творів на цю тематику. Для історії та літератури час плине набагато повільніше, ніж для повсякденності, і нерідко художній твір, який підводить підсумок події, з’являється за кілька десятиліть після неї. З «Чорнобильською мадонною» було інакше: неоднозначний і цікавий твір з’явився, як то кажуть, по гарячих слідах техногенної катастрофи.

Епілог «Чорнобильської мадонни» є втіленням вистражданої поетом і всією Україною філософії. Починається епілог з визнання провини перед матір’ю-страдницею – Україною:

Вона дивиться, дивиться в душу.
Вона палить очима до дна.
А в душі не душа, а вина.

Зрозуміло, що на кожній людині лежить якась частка відповідальності за вчинки людства в цілому. Та чому ж Іван Драч наголошує на провині саме «вдовиченків» , які вигнали з дому рідну матір?

Строфа за строфою поет висвітлює власну точку зору. Мати Україна звертається до кожного, у кого «крапля совісті є ще на денці»: до політиків, яких цікавить у першу чергу прибуток – суто політичний або ж фінансовий, до вчених, яких цікавить чуже відкриття як таке, а не подальша доля того відкриття, до енергетиків, які залюбки віддають перевагу саме атомній енергії. До всіх цих людей, яких поки що не здатні снинити прості громадяни, звертається і поет.

Громадянська відповідальність є якістю, яка притаманна Іванові Драчу. Поет визнає й власну свою провину, він бо у свій час теж змушений був славословити колишній суспільний лад:

А мені, а мені, славослову.
Вас бо славив, дурний вертопрах.
Відібрало розбещену мову,
І німотствую геть у віках.

ІЦо ж ми зрештою маємо? Назву «Чорнобиль», яка стала для всього світу символом техногенної катастрофи, ядерний саркофаг, який потребує регулярних матеріальних пожертв, мов той язичницький божок.

Маємо сотні тисяч ветеранів тієї війни зі стихією, і називаємо їх чорнобильцями. Замислимось: адже зовсім недавно чорнобильцями називали лище жителів однойменного міста, і ніяких неприємних асоціацій це слово не викликало. А ще ми маємо розуміння того, що людина все ж таки повинна колись зупинитися у своєму нестримному потягу до прогресу. Коли ж від прогресу нікуди не подітися, то треба затямити хоч те, що кожне досягнення в науково-технічній галузі має супроводжуватись певним досягненням у духовному житті суспільства. Інакше – трагедія. Інакше – руйнування й занепад. «Сіль пізнання – це плід каяття», – цей мудрий афоризм належить авторові «Чорнобильської мадонни». А образ «сивої чорнобильської матері» є пересторогою для людства як спільності розумних істот. Зараз планета Земля – це дійсно «хворе дитя» , яке потребує уваги й пильного догляду. Земля вже не дбайлива мати, а дитина, за яку ми відповідаємо. Ось Іван Драч завершує своє монументальне ліро-епічне полотно під лункою, як набатний колокол, назвою «Чорнобильська мадонна» . Пам’ятаймо: «Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день…»