Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя”. Твір 10 клас

З невимовного болю Франкової душі постала збірка «Зів’яле листя». А тому й пісні в ній – «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що тікає в нетрі, щоб у своїй берлозі здихати. Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла». Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» – пісні.«Є в «Зів’ялому листі»,- пише Дмитро Павличко,- речі такої красоти і глибинності, що їх сміливо можна зарахувати до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Рядки Франкової поезії нас просто чарують:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

Здається, що цей вірш існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант-самородок.

Без цього маленького творіння важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії, де «кожна нива й кожна грудка дорога, але грядочка цих восьми рядків – рідна, ніби ти виріс коло неї й жив тим повітрям, що над нею світиться» (Дмитро Павличко).

Франко створив у збірці «Зів’яле листя» узагальнений і досить абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина», друга – «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня», третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну: сила майстерності Фракової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.

Збірка «Зів’яле листя» цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, гаряча й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі. Його любов до жінки – велична, всеохоплююча, правдива.

Тому й сьогодні поезії Івана Франка чарують нас, вивищують, роблять чистішими, духовно багатшими.