Особливості поетики П. Грабовського. Твір 10 клас

Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити Кожна розвинена особистість має якийсь певний ідеал, якийсь зразок для наслідування, щось таке, на що хочеться бути схожим. Ідеалами бувають часто батьки, друзі, історичні особи, але, звичайно, їх наділяють тими рисами, яких вони ніколи не мали і, може, не хотіли б мати. Кожна людина має свої уявлення про найкраще в житті, у людині, тобто про ідеал, тому не можна нав’язувати своєї точки зору іншим людям.

Ідеали ж Павла Грабовського не дуже відрізняються від ідеалів тодішніх політв’язнів, але у його свідомості вони, перебільшені, мабуть, мірою чутливості поета, мірою його страждань, виросли до масштабів всесвіту. Справді, більшого патріота, ніж Павло Грабовський, світ не бачив. На мою думку, патріотизм заповнив усе його життя, підпорядкувавши кожний крок, кожний подих поета боротьбі за Україну. Навіть поезію, мистецтво краси й витонченості, він звів до рівня зброї, тим самим обмеживши її природне призначення.
Поезії П. Грабовського сповнені величезної сили духу, революційної наснаги. На жаль, поет трохи гіперболізує: він закликає всіх полягти за діло святе, і тоді «на зімлілому нашому трупі невмируще братерство зросте!» . Звичайно, не всі сучасники й потомки захоплено сприймають такі заклики, адже людина цікавиться життям, а не загибеллю, навіть в ім’я світлих ідеалів, бажає покращити світ уже тепер, щоб насолодитися новим життям. Крім того, притаманний українській нації гуманізм викликав несприйняття таких максималістських закликів. І хіба може смерть народити щось світле, таке, як братерство людей? Навіть перед розлукою з другом Грабовський закликає пам’ятати «почування, що нас єднає до борні», а не історію їх дружби. Коханій жінці, Надії Костянтинівні Сигиді, він поклоняється, наче богині, називає її найніжнішим, чаруючим ангелом (вірш «Жіноча душа»). І кохання, і дружбу, і пристрасть, і зневіру, і замилування світом витісняє, знищує всевладний патріотизм, який у свою чергу породжує нігілізм. З кожної сторінки збірки творів дивляться «трупи та хрести»; усюди – «бранці» і навіть кохану жінку в образі квітки Грабовський помістив «на образи святі» , де вона благоухає «на кипарисному хресті». Не дуже привабливі картини, адже кожна людина має інстинкт самозбереження і навряд чи побажає віддати життя без особливої потреби.

Твори П. Грабовського розраховані на певну аудиторію, тобто на тих людей, що живуть тільки одним почуттям – боротися. Але ж тоді ці твори лише переконують читачів, що хтось розділяє їхні ідеали, їхній гіпертрофований патріотизм. А як же звичайні люди, що ходять грішною землею? Невже після прочитання вірша «Щаслива людина», в якому кожен, хто не несе муки за Україну, явно зневажається, комусь захочеться за неї вмирати? Навпаки, виникає якесь відчуття відчуження, а не пробудження совісті й патріотизму. Людям не потрібні осуд і зневага. Вони мають вірити, що віддають свої сили заради якоїсь справи з власної волі, а не з примусу, не з почуття обов’язку.

Двадцять років в ув’язненні, моральні знущання, важкі умови життя, безперечно, мали вплив на поетове світосприйняття, тому він і шукає схованки у патріотизмі. Ідеал його, отой патріотизм – наче величезна гранітна брила, що закрила вхід у душу коханню й розумінню інших людей, розчавила юнацькі гуманістичні ідеали. Характер, а отже, і ідеали Грабовського формуються в стінах похмурої в’язниці, тому й мають песимістичне забарвлення, хоч і залишаються глибоко патріотичними.