Тарас Шевченко: постать крізь століття. Твір 9 клас

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос – українську мову. Для кожного з нас ім’я Шевченка є святим. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Шевченко приходить до кожного з нас по-різному: у різному віці, за різних обставин. Геній Шевченка полягає якраз у тому, що все своє життя він був собою. Право залишатись особистістю за будь-яких обставин майбутній поет виборював з дитинства. У творчості Шевченка, у його страдницькому житті і навіть у його зовнішності відображена прекрасна багатостраждальна Україна, яка бореться за своє світле майбутнє до сьогоднішнього дня.

Я змалечку звикла до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. Змалечку знаю, що то – Шевченко. Проте не задумувалася, що цей дідусь – молодий чоловік у розквіті сил. То чому ж він так схожий на мого 80-річного дідуся? Відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчина, винні хвороби. І незважаючи на все це, Шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну.

Саме завдяки своєму народному характеру твори великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше двох десятиліть є вільною країною?! Але я твердо повторюю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні.

Згадаймо його славнозвісне: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами». Не думайте, що поет постає тут «росіяноненависником». Він застерігає тут тих дівчат, які готові зламати своє життя заради випадкового кохання. Скажете, що жінку у  XXI столітті не можна порівняти з Шевченковою сучасницею через різний статус, різні можливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета, які так по-батьківськи звучать для нас.

А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдуже прочитає рядки поета про зранену душу наймички та про долю Катерини. Скільки б митців не зверталися до образу матері-жінки, однак ніхто краще його не опише, ніж Тарас Шевченко.

Шевченко часто звертався до опису рідного краю

Нема на світі України,
Немає кращого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати кращого добра,
Добра святого –

Надзвичайно актуальною для українців є тема революційної боротьби. Сьогодні слова великого Кобзаря прозвучали по-новому. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України. «Борітеся – поборете….» Ці слова були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Я горда тим, що мій народ через 200 років почув заклики українського генія. Тому даремно хвилювався Шевченко, що так мало зробив для рідної землі і ніхто навіть не згадає його.

Між долею Шевченка і долею України є багато схожого: Шевченко, будучи кріпаком, зазнав багато принижень, образ від тогочасного оточення. Однак знайшлися люди, які викупили його з кріпацтва, він здобув всесвітнє визнання. Доля України була не менш трагічною. Протягом усього існування її роздирали на шматки. Україна стала незалежною, а це означає, що його найзаповітніша мрія – воля рідної країни – здійснилася.

Ім’ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів у всьому світі. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагається намалювати нову картину.

Так, ім’я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім’я будуть вимовляти з повагою та любов’ю? Як писав Іван Франко, «найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».