Послання до єпископів» – пам’ятка української літератури XVI століття. Твір 9 клас

XVI століття було непростим для України. Посилювався гніт з боку польської шляхти, відбувалися значні зміни в релігійному житті. Література того часу є своєрідним відгуком на ці події. Вона здебільшого має полемічний або сатиричний характер і спрямована проти поневолювачів українського народу.
«Послання до єпископів» з цієї точки зору є мало не найтиповішим твором того часу. Його написав Іван Вишенський – релігійний і громадський діяч, полеміст, сатирик. Цей твір – ще один приклад потягу найкращих представників нашого народу до демократії і гуманізму.
Звертаючись до представників вищого духовенства, які підписали унію, автор «Послання до єпископів» ставить питання руба: «Покажіть мені ви … де й хто з вас … голодних нагодував, спраглих напоїв, мандрівних упокоїв, голих зодяг, хворим послужив?» Вищі церковні особи виявляються не такими вже й святими. Вишенський перелічує «чесноти» цих людей: «Самі і з своїми слуговинами проїдаєте отих труд і піт кривавий, лежачи й сидячи, сміючися і граючися…» У той самий час «бідаки шеляга, за віщо солі купити, не мають» .
Прочитавши лише кілька уривків з досить об’ємного «Послання до єпископів» , читач легко може уявити собі картину тодішнього суспільства. З пристрастю чесної людини і християнина Вишенський викриває ненажерливих представників священства. Його голос звучить просто, але скільки правди й сили в цих словах! Мабуть, саме так давні християнські віровчителі викривали тих, хто обіймав владу: суворо й безкомпромісно. Цікаво те, що багатьох «діячів» автор знав ще у не найкращі для них часи: той був небагатим шляхтичем, той простим попом. А тепер кожен з них має безліч слуг, грошей, влади. І найгірше, що ця влада має назву «духовної» .
Вишенський, порівнюючи життя хлопів і єпископів, з гнівом запитує: «Ті архієреї, що Христа замучили, хіба не були подібні до вас і не сиділи на єпископських місцях, як і ви?» Це питання, власне, і є відповіддю. Єпископи – не християни, вони поклоняються богу наживи, розбещеності, злочинів, тобто аж ніяк не Христові.
Іван Вишенський захищав свій народ, бо знав і любив його. У «Посланні до єпископів» можна знайти чимало добрих слів про селян та дрібних ремісників, що потерпають від попівської й панської сваволі. Скільки в цих рядках турботи і співчуття! І знову автор звертається до євангельських образів, яких так багато у «Посланні…» : «Але хлопи Христові, гонені і опльовані, обезчещені, поганьблені, осміяні, биті і повбивані, ліпші і чесніші і славніші від них були і нині є» . Саме Бог визначатиме, кого притягати до суду, а кого відправити до раю, і непереливки буде зажерливим єпископам! Заключний висновок «Послання» є найразючішим: «Отак-то й ви, панове біскупи, сидите на місцях єпископських, але не сидите на гідності й чесності; пануєте над селами, але над вашими душами диявол панує; пастирями себе зовете, але єсте вовки; зовете себе священними, але єсте прокляті; йменуєте себе єпископами, але єсте мучителі; вважаєте себе духовними, але ви поганці й язичники» .
Викривальна сила «Послання до єпископів» примушує читача замислитися. І не лише над поведінкою єпископів XVI століття. Влада, нічим не обмежена, панування над людськими тілом і душею нерідко псують людину, як світську, так і духовну. Іван Вишенський зумів розгледіти під красивою і поважною зовнішністю бридку сутність цих глитаїв. Це був дуже сміливий крок з боку автора. Проте сміливість Вишенського нагадувала сміливість перших християн, ченців-аскетів, людей праведного життя, і звичайно ж, ця людина нічого не боялась. Бажання бачити прообраз божественної справедливості в земному житті – ось що надихало автора «Послання до єпископів» Івана Вишенського.