віти української лірики (За віршами О. Олеся). Твір 8 клас
Олександр Олесь – псевдонім Олександра Івановича Кандиби. Перша поетична збірка цього автора вийшла ще з 1907 році. Літературна діяльність Олександра Олеся припала на складні часи: початок XX століття був для Російської імперії надскладним. Революційні події набували все більшої гостроти. Країну лихоманило. Олесь не лишився осторонь, живо відгукуючись на події сучасності.
Революція 1905 року, з якою пов’язували свої надії кращі представники демократичної інтелігенції, зазнала поразки. Поет написав із цього приводу поезію «Айстри» . Цей твір – алегоричне відтворення надій першої російської революції. Айстри є образом різноманітних сподівань, пов’язаних з революційними подіями:
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в’януть, де вічна весна…
Проте народ не був готовий одностайно підтримати пролетаріат великих промислових міст, а царат з шаленою жорстокістю придушив найменші прояви вільного волевиявлення громадян:
І вгледіли айстри, що навколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма,
– Схилились і вмерли…
Тяжко сумує поет за втраченою надією. Але надія все ж таки не вмирає.
Швидкоплинність часу подана з точки зору тлінності життя – це невичерпна тема світової літератури. Умирання квітів є своєрідним відтворенням людського цвітіння й смерті.
«Коли б я знав, що розлучусь з тобою…» – сповідальний вірш, у якому Олександр Олесь оспівує гірку долю емігранта. Поет змушений був емігрувати в 1919 році. Він жив у Чехословаччині, Угорщині, Австрії. «Гіркий хліб чужини, і важкі сходи чужого ланку» , – писав античний класик. «Отруєний журбою» поет блукає світом, і ці мандри тривають довгі роки. Чужина ставиться до емігранта з підозрою, а інколи – зі сміхом і глумом. Немає поруч рідних, обмаль читачів, заважають побутові труднощі – це лише частина проблем літератора-емігранта, і Олександр Олесь відчув їх на собі. Спогади про Україну напувають душу гіркими почуттями: поет навіть не зміг попрощатися з рідною землею. Вірш «Коли б я знав, що розлучусь з тобою…» дивно нагадує твір іншого класика нашої літератури – Тараса Григоровича Шевченка:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Ті, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!
Олександр Олесь написав:
Ні! не пішов би я з ганьбою
Шукать ганьби на чужині…
На хрест?! Однаково мені!
Так перегукуються два поети, один з яких був вигнанцем в імперії Російській, а другий змушений був кинути імперію більшовицьку.
Поезії Олександра Олеся вважаються одними з найбільш витончених у нашій літературі. Але поет не цурався «проклятих проблем» сучасності, власним життям доводячи істинність свого ліричного таланту.