Філософські мотиви у творах Василя Симоненка. Твір 7 клас

Бог дарував справжнім поетам право бути пророками й проводирями свого народу. Таке право здобув і Василь Симоненко. Це було і Божим подарунком, і ве­ликими випробуванням, яке не кожен поет зміг би гідно пронести через життя. Василь Симоненко був голосом нації, вірив у торжество правди, свободи і спра­ведливості, але доля була немилосердною до поета. За короткою відлигою не на­стала весна оновлення суспільства, та поет не міг і не хотів змиритися з цим. Ко­жен його твір — це висловлення душевного болю, надії на майбутнє, любові до рідної землі, до людей; це протест проти психології натовпу, нікчемності, бездуш­ності, безсердечності, фальші, душевної убогості недорікуватих брехунів.

Ліричні твори Василя Симоненка приваблюють читачів щирістю й чесністю, непоборним духом поета, який не приховує жодного свого почуття, відкрито го­ворить про них, адже довіряє читачеві, вірить, що й він здатен відчувати те саме.

Поет не намагається бути суворим учителем. У вірші «Лебеді материнства» Симоненко говорить про материнську любов до сина, про її готовність захисти­ти свою дитину від усіх життєвих негараздів. Але мати може зробити це тільки до того часу, доки син маленький. Коли ж він стане дорослий, йому доведеться са­мостійно вирішувати свою долю, обирати друзів і дружину, «друга і по духу бра­та», та він не може вибрати собі рідну матір і Батьківщину. Такого вибору в лю­дини немає і не може бути.

У вірші «Ти знаєш, що ти — людина?» поет теж відкрито не говорить про ви­бір кожного з нас свого життєвого шляху. Бути людиною — це те, що ми маємо від народження, але треба завжди пам’ятати, що й усмішка, і мука, і очі — непо­вторні, як неповторне саме життя, що не має чернеток. Читач сам мусить виріши­ти, як йому діяти, щоб не згаяти марно свого життя.

Вірш «Гей, нові Колумби й Магелани» В. Симоненко наповнює радісним пе­редчуттям нових відкриттів. І хай молоді мандрівники не турбуються, що всі землі вже нанесено на мапи; нескінченно можна відкривати океан рідної землі й духо­вні острови.

У творах В. Симоненка, з якими ми ознайомилися цього року, йдеться про любов, материнську добру ласку, в них є заклик робити добрі справи й відкри­вати для себе океан рідної землі. Та найголовніші мотиви лірики В. Симонен­ка — це філософські роздуми поета над життям, над тим, як треба його прожити, пристрасний заклик до роботи над собою, до мрій і пошуків, до нових звершень.