Національні святині України. Твір 11 клас
Серед багатьох книг, споруд, творів митців, які ми називаємо національними святинями України, є те, без чого не можна уявити нас, українців. Це Софія Київська.
Софійський собор у Києві був головною релігійною та суспільно-політичною спорудою в Київській Русі. Його було збудовано ще в XI столітті. Споруда має тринадцять куполів і п’ять нефів, тобто подовжених приміщень, які обмежуються рядом стовпів. У тому ж XI столітті Софію Київську було прикрашено величезними мозаїками й фресками. Зараз у соборі знаходиться музей-заповідник.
За останні роки Софійський собор у Києві був оновлений. Тепер велику увагу відвідувачів привертає відреставрований іконостас. Зачаровує погляд також відреставрована фреска, яка зображує Оранту – Богоматір-захисницю. Ледве не тисяча років пройшло відтоді, як невідомі майстри зробили це чудо, і ось оновлена Оранта сяє вже нам, людям третього тиячоліття. На площі поблизу музею-заповідника завжди можна побачити кілька туристичних автобусів: гості нашої країни вважають за честь для себе пройти під склепінням найстародавнішого в Україні собору.
Що ж робить споруду, книгу, витвір мистецтва національними святинями цілого народу? Мабуть, не давнє походження й не географічне розташування. Я вважаю, що національною святинею стає те, без чого народ не може уявити свого існування. Так сталося з Шевченковою горою, з Львівським Високим замком. Так сталося і з Софією Київською. Недарма здається, що час не торкнувся її величних стін. Ця споруда була свідком стількох подій, слухачем стількох мов! Софія все запам’ятала й міцно вмурувала у свої камені: і сміх, і плач, і прокльони людські.
А чи вміємо ми дослуховуватися до голосів минулого? Якщо ж навчимося, то почуємо ой як багато.
Софійську площу можна вважати центром не лише історичного Києва, а й центром усієї національної культури й духовності. Сюди ніби стікаються духовні струмки з усіх усюд, щоб злитися в потужний потік українського духу. Ці велетенські мури вчать людину бути мудрішою, сильнішою, витривалішою. А ще – завжди пам’ятати про Україну, яка для нас, мабуть, більша за весь світ. Адже ми живемо в державі, яка цінує й плекає свої національні святині, бо пам’ятає про їх значення в житті людини.
Я бачив Софію Київську торік, у липні. Жаром дихало каміння площі. Гнав свого коня гетьман Богдан. А свята Софія височила над усім, мовби поволі пливла в пронизливо синє небо. Дай щастя Україні, Богоматір-захиснице, вічна наша Оранто!