З історії української мови. Твір 9 клас

Про походження нашої мови, час і місце її виникнення в науці існують різні гіпотези.

Розглядаючи лексику й фразеологію «Слова о полку Ігоревім» у зіставленні з творами давнього українського фольклору, аналізуючи різні пам’ятки, російський філолог, професор Петербурзького університету Федір Буслаєв висловив думку про те, що українська мова значно старша за російську.

Переважна більшість мовознавців світу, спираючись на свідчення античних авторів, на пам’ятки давніх східно- та західнослов’янських літератур, а також на здобутки археології, схиляються до думки, що українська мова, очевидно, виділилася із індоєвропейської прамови в ІV-V ст. н. е. і пройшла довгий шлях розвитку, в процесі якого зазнала фонетичних, морфологічних, лексичних і синтаксичних змін.

Після прийняття християнства разом з культовими книгами на Русь прийшла староболгарська (церковнослов’янська) мова, основу якої заклали брати Кирило і Мефодій. Саме вони й винайшли слов’янську азбуку. Деякі мовознавці вважають, що в її основу було покладено глаголицю. У Київській Русі одночасно використовувалися і кирилиця, і глаголиця ще з початку X століття.

Отже, в епоху Київської Русі мова була двох типів: 1) народно-літературна (давньоруська), що складалася на основі говорів давньоруської народності, і 2) книжно-слов’янська (церковнослов’янська).

Ці мови існували паралельно, впливали одна на одну, проте не змішувалися.
У перший час після поневолення України монголо-татарськими ордами мовою світської художньої літератури, а також науки залишається давньоруська писемна, але в неї дедалі більше проникають елементи живої усної мови. Впливали на неї також розмовно-побутові і літературні мови сусідніх народів. Внаслідок цього поступово формується староукраїнська літературна мова. Вона була багата лексично, оброблена граматична, тому стала державною і в Литві, коли частина українських земель входила до її складу.

Староукраїнська мова, як і сучасна українська, є прямим продовженням тієї, котрою розмовляли наші далекі предки-русичі, які жили на цих же землях, що й ми тепер.

Формування національної літературної мови на основі живомовної почалося ще в ХУІ-ХУІІІ століттях. Так, «Енеїда» Котляревського вже повністю ґрунтується на живій усній мові.

Словниковий фонд поповнювався, як і раніше, з різних діалектів та уснопоетичної творчості.

У зв’язку з розвитком національної художньої літератури, науки та публіцистики в першій половині XIX століття постає питання про створення нового українського правопису, який би найточніше передавав фонетичні й синтаксичні особливості нашої мови.

Гоніння на українську мову почалося ще наприкінці XVII – початку ХУШ століття. Твори будь-якого змісту, писані староукраїнською мовою, московський уряд наказував знищувати саме за «єретичне нарєчіє». Церковники та державні урядовці вважали, що в імперії має бути лише одна мова для всіх націй, тому що багатомовність «призводить лише до непокори та бунтів».

У жовтні 1720 року Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою.

Однак ніякі сили не змогли задушити мову однієї з найбільших слов’янських націй.
Зараз, після прийняття нової Конституції, державною в нашій країні є мова корінної нації – українська.

Мова – душа нації, і кожному громадянинові України слід пам’ятати, що замах на неї поставить під знак питання існування самої нації.